Директор НАБУ: судову реформу ухвалили, щоб закрити справи щодо топ-корупціонерів
«Спочатку не повірив» – саме так реагує на заяву Президента України Петра Порошенка щодо створення Антикорупційного суду директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник. Він втішно розповідає про те, що зміна риторики Президента позитивно вплине на перспективи створення окремого антикорупційного органу в судовій гілці влади. І не без гордості згадує, що НАБУ пропонує концепцію щодо суду вже півтора року, і вона нарешті знайшла своє відображення серед чиновників найвищого рівня.
Втім, разом із хорошими новинами, НАБУ стикається і з викликом від парламенту. У вівторок, 3 жовтня, Верховна Рада ухвалила зміни до Кримінального процесуального кодексу, які є частиною судової реформи в Україні. Документ за крок від підписання Президентом, але в ньому обговорені суттєві обмеження для органів досудового розслідування, серед яких значиться й НАБУ. Бюро критично відреагувало на зміни, офіційно звернулося до Порошенка за його правом вето та перебуває зараз у підвішеному стані. Директор НАБУ Артем Ситник розповів в інтерв’ю Front News International про те, кому вигідна «поправка Лозового», про поточний стан резонансних справ та про висвітлення діяльності відомства у медіа.
– Топ-тема на сьогодні – це публікація на сайті НАБУ доволі критичних заміток із приводу ухвалення Верховною Радою змін до Кримінального процесуального кодексу. Зокрема, була відхилена низка поправок. Чим це можна пояснити? Це недбалість депутатів, які не хотіли його нормально розглядати, або сплановані дії проти органів досудового розслідування?
– Відхилені поправки не є по суті недбалістю. Для цього і існує регламент Верховної Ради, коли хтось пропонує поправку, а парламент за це голосує та приймає рішення, чи враховувати цю поправку чи ні. Питання в іншому: проголосована така редакція закону, де прийнято рішення, що будь-яке кримінальне провадження, навіть якщо це особливо тяжкий злочин, має бути закрито протягом певного періоду часу після внесення даних в реєстр досудових розслідувань. Якщо це стосується особливо тяжкого злочину – це шість місяців. Я не думаю, що це якась недбалість, це цілеспрямована акція в парламенті, щоб закрити справи і по Майдану, і справи топ-корупціонерів. Бо в такий стислий термін провести розслідування тяжкого злочину неможливо, це раз. По-друге, якщо ми навіть зараз говоримо не про НАБУ, а про злочини, що розслідує поліція та прокуратура, іноді вбивство не розкривається роками. Відповідно, якщо зараз прийняти цей закон, то, наприклад, справа про вбивство Павла Шеремета має бути закрита, бо минуло вже більше шести місяців із моменту внесення її до реєстру досудових розслідувань.
Я сподіваюся, що в разі прийняття такої редакції закону, Президент застосує своє право вето і закон не пройде. Це унікальна ситуація, бо це амністія не тільки на минулі злочини, але й на майбутні. В тебе є шість місяців, і, хочеш-не хочеш, розкривай злочин, завершуй провадження. Я виступав на форумі в Харкові, там якраз піднімалося це питання. І вся наукова спільнота дуже збентежена такими змінами. Всі розуміють, що це призведе до неможливості проводити розслідування не тільки НАБУ, але й іншими слідчими підрозділами.
– Якраз на днях начальник департаменту спецрозслідувань Генеральної прокуратури України Сергій Горбатюк теж висловлювався з приводу цієї «поправки Лозового». Він казав про закриття справ Майдану, бо їх термін вже давно сплив. А які справи проти топ-корупціонерів можуть відправитися до архіву через цю поправку?
– Та майже всі. Мартиненко, Насіров, майже всі. Бо всі справи пов’язані з тривалим проведенням експертиз, з тривалим виконанням міжнародно-правових доручень. Багато депутатів нині перебувають під слідством, той самий Лозовий. Бо ще нещодавно підіймалося питання про позбавлення його імунітету, а зараз він вносить таку поправку. І, відповідно, ця поправка буде рятувати його від кримінальної відповідальності.
Тому я й думаю, що це не халатність, а цілеспрямована акція. І в цих змінах зацікавлені майже всі фракції. Той самий «Опозиційний блок» щодо злочинів Майдану, чи ті депутати, які зараз притягуються: Розенблат, Поляков, справа Мартиненка – а це група «Народного фронту». Тобто ми бачимо, що дуже багато конкретних персоналій виграють від прийняття цієї поправки.
– Горбатюк наголошував, що суд може продовжити термін розкриття справи від шести місяців до року. Чи справді є такий пункт у цій редакції?
– Знову ж таки, ми перекладаємо відповідальність на суд, а де гарантії, що суд продовжить цей термін. Зважаючи на наш досвід розкриття справ – це нереальний термін для розкриття складних корупційних схем. Ми неодноразово говорили про те, що дуже рідко корупційні схеми закінчуються в Україні. Тому значна кількість справ, зокрема справа Мартиненка, пов’язані з міжнародно-правовими дорученнями. Вони іноді виконуються дуже довго, більше року. Тому всі, хто має хоч невеликий досвід досудових розслідувань, апріорі розуміють, що це фактично амністія на злочини.
– Ви вже казали про право вето Порошенко, про яке і просили у своїй публікації. Чи це можливо, бо 80% його фракції проголосували за ці зміни?
- Ми все ж аполітичний орган, і я, якщо чесно, не дуже розбираюся в технологіях, як у них все відбувається. Проте, якщо ми говоримо навіть про захист прав наших громадян, то цей закон захищає права підозрюваних, але зовсім не захищає права потерпілих. Тому, як гарант Конституції, Президент повинен був би це заветувати, бо це реально порушує права людей, що постраждали від злочинів, а злочинів у нас в країні скоюється багато.
– Також цікаве питання щодо зміни ставлення Порошенка до створення Антикорупційного суду. На конференції YES він сказав, що достатньо буде Палати, згодом цю думку підтвердив його соратник Ігор Кононенко. З чим може бути пов’язана така різка зміна вектору в цьому питанні?
– Це запитання краще поставити йому самому. Ми говоримо від себе. Ми протягом півтора року послідовно наголошували на тому, що необхідно створювати саме Антикорупційний суд, як суд вищої інстанції, що буде розглядати справи щодо топ-корупції. Ми цю позицію не змінювали та постійно її відстоювали. Коли було прийнято законодавство про судову реформу, там був закон про судоустрій, який включав поняття Вищого антикорупційного суду. І вже чинне законодавство зобов’язує державу створити цей орган.
Були певні дискусії про те, чи це повинні бути палати, чи ні. І дуже багато громадських організацій, міжнародних донорів провели експертні дискусії фактично у всіх містах України. До них долучалися багато людей. І ми маємо певні плоди цієї дискусії – підтримання Президентом саме створення Антикорупційного суду, а не палати. Бо палати – це відбір старих суддів, таке умовне створення антикорупційних судів. І, виходячи з того досвіду, що ми отримали, основна маса справ розслідується в Києві. Відповідно немає сенсу в 450 районах України створювати ці палати. Навіть за найбільш скромними підрахункам потрібно 2500 антикорупційних суддів. Не говорячи вже про те, що це будуть судді, які не пройшли процедуру очищення, і не потрапили ще під реформування, яке нині триває в судовій владі. Тому, мені здається, що публічна дискусія мала наслідки, і Президентом було прийнято рішення про створення Антикорупційного суду, як окремої ланки в загальній системі судочинства.
– Хотілося також запитати щодо резонансних справ, серед яких і «газова справа Онищенка». Буквально кілька днів тому Солом’янський суд вчергове переніс засідання через неявку адвокатів. І чи є якісь перспективи, що ця справа буде колись вирішена?
– Ключове слово тут «колись». Суспільство не влаштовує це «колись». Це може бути і два роки, і чотири, а суспільство хоче вирішення цих справ зараз. Тому, виходячи із такого стану справ, ми ініціювали питання створення Антикорупційного суду. Адвокати часто зловживають своїми правами. Таку можливість дає сам закон. І замість того, щоб приймати абсурдні рішення в парламенті про строки розслідування, можливо, краще було б провести ревізію нового Кримінального процесуального кодексу, який був прийнятий у 2012 році, і прибрати ті положення, які створюють можливості для такого зловживання. З іншого боку, це зайвий доказ того, що потрібно створювати суд, який в рамках закону все ж повинен в розумні строки розглядати справи. Бо дотримання прав учасників процесу – це необхідність. Крім того, докази з часом втрачають свою актуальність. Всі ми люди, можливо, свідки десь пропадуть, забудуть щось, можливо, зіпсуються якісь речові докази. Тому, що більше термін розгляду справи, то менше шансів, що ця справа дістане свого логічного вирішення. Тому, речі – це також докази, які не можуть боротися з часом.
– Який прогрес у розслідуваннях проекту «Стіна» та «бурштинової справи»?
– Справа, як ви називаєте її «бурштинова», зараз знаходиться на завершальній стадії, і ми будемо намагатися направляти її до суду. Знову ж таки, виходячи з поведінки сторони захисту. Наведу приклад іншої справи, коли голова Державної фіскальної служби кричав, щоб справу якомога швидше передавали до суду, бо він впевнений, що він ні в чому не винний. Адвокати говорили про те, що немає доказів його провини. Проте вони вже декілька місяців ознайомлюються з матеріалами справи. Вони тримають паузу. Їхня поведінка свідчить про те, що вони бояться передавати справу до суду, навіть до нереформованого на сьогодні.
Тому дуже важко прогнозувати, як воно надалі розвиватиметься. У той самий час ми розуміємо, що суспільство чекає відповіді по цих справах, тому ми намагаємося передати їх до суду якомога швидше.
Стосовно проекту «Стіна» – це дуже складне розслідування, бо там об’єкт із великою протяжністю. Підозри, які були оголошені до цього, стосуються не всього проекту, а лише кількох ділянок. Відповідно, те, що зараз можна буде завершити та передати до суду, ми зробимо, але розслідування триватиме. Прогнозувати строки закінчення всього розслідування дуже важко, бо і дослідження дуже важкі. Щодо конкретних фігурантів, епізодів – ці справи ми будемо передавати до суду.
– Наприкінці минулого року, а також цього літа, відбувався обмін критикою між Вами та головою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назаром Холодницьким. Як зараз відбувається комунікація та співпраця між вашими органами?
– Ми напрацювали письмовий Меморандум про співпрацю НАБУ та САП, щоб врегулювати моменти, які можуть привести до дискусій. Зараз цей Меморандум діє. Наразі не можна назвати співпрацю ідеальною, проте це й неможливо. Бо детектив – це досудове розслідування, а прокурор все ж відповідає за дотримання законодавства при проведенні розслідування. І не завжди думка прокурора співпадає з думкою детектива, або навпаки. Кожен суб’єкт має певні права та можливості реагувати на такі розбіжності: прокурор може давати вказівки, обов’язкові до виконання, детектив може оскаржити незаконні, на його думку, рішення й дії прокурора. Йде робочий процес. Справи надзвичайно складні, вони стосуються відомих суб’єктів. Тому прокуратура, природньо, хоче щоб все було бездоганно. Щоб доказів було достатньо, щоб вони були допустимі. І на цьому ґрунті часто й виникають робочі дискусії. Проте ми маємо результат. І справи, які вже на слуху, були б неможливими, якщо б прокуратура не підтримала рішення детективів, а детективи не виконували вказівки прокурорів.
– Як ви особисто оцінюєте роль медіа у висвітлені діяльності НАБУ? Чи достатньо ЗМІ приділяють увагу вашим розслідуванням?
– Мені здається, що тут потрібно говорити не про кількість, а про якість. Ми бачимо іноді, що ЗМІ часто використовують як елемент дискредитації та пропаганди. В це вкладаються значні кошти. Тому напрямок висвітлення роботи НАБУ та взагалі процесу антикорупційної реформи надзвичайно важливий. Ми намагаємося виходити із принципу дотримання прав громадян. Проте з іншого боку ми хочемо, щоб інформація подавалася максимально об’єктивно. Кожного дня наш медіапростір заповнюється великою кількістю інформації, і не завжди громадяни мають можливість проаналізувати такий великий обсяг інформації. Тому наше завдання в частині висвітлення роботи НАБУ, якраз полягає не в зміні кількості інформації, а в зміні якості – щоб ця інформація подавалася об’єктивно, щоб люди розуміли, що таке Антикорупційне бюро та на якій стадії перебуває реформа.
Якщо, власне, говорити про роль ЗМІ, мені здається, що широке висвітлення та обговорення теми створення Антикорупційного суду привело до того, що всі ключові фракції підтримали цю ініціативу. Хоча, якщо проаналізувати передісторію цього питання, можна згадати риторику політиків. Коли ми починали цей довгий шлях, дуже мало людей погоджувалися зі створенням Антикорупційного суду. Після заяви Президента можна зробити висновки, що дискусія була побудована правильно, висвітлення теми в ЗМІ було організовано теж правильно. І зараз ми маємо певний результат. Так, він має ризики, проте вони стосуються не тільки антикорупційної реформи, а правоохоронної системи в цілому.