«Зловити «велику рибу», топкорупціонера, — непросто. Але можливо», - Тарас Лопушанський, Директор ЛТУ

Шість років тому було видано указ про створення Національного антикорупційного бюро України. Це був перший правоохоронний орган, створений «з нуля» у незалежній Україні. За цей час установа пройшла нелегкий шлях становлення, боротьби з корупційним «спрутом» і безпрецедентного тиску з боку самих топкорупціонерів. Про здобутки цих років і нові виклики ми поговорили з директором Львівського територіального управління НАБУ Тарасом Лопушанським.

— У Національному антикорупцій­ному бюро України працюють небага­то осіб. Як з такою чисельністю мож­на боротися з таким масштабним явищем, як українська корупція?

— Так, справді, кількість працівників НАБУ — не більше 700 осіб, з яких понад 230 — детективи. А прокурорів Спеціалі­зованої антикорупційної прокуратури — до 50 осіб. Таку кількість регламентує за­кон. НАБУ — найменший за чисельністю правоохоронний орган. І при цьому на кі­нець 2020 року у роботі детективів Бюро було понад 800 проваджень, 541 особа отримала статус обвинуваченої і справи щодо них скеровані до суду, 405 отрима­ли підозру. Серед цих осіб: народні депу­тати, прокурори ГПУ, керівники великих держпідприємств, державні службовці, судді тощо.

Якщо говорити про західний регіон, то тут працює лише 22 працівники НАБУ (15 детективів і 7 працівників теруправління. Це дуже невелика кількість, враховую­чи, що їхня діяльність розповсюджується на вісім областей — Львівську, Волин­ську, Закарпатську, Чернівецьку, Терно­пільську, Івано-Франківську, Рівненську і Хмельницьку. — Авт.).

Основний акцент роботи НАБУ зосе­реджений та топчиновниках найвищо­го рівня (категорія, А та інші), які у пере­важній більшості перебувають у центрі нашої країни. На Львівщині ж це голова і депутати обласної ради, мер обласно­го центру, судді, прокурор області, його заступники і начальники відділів, керів­ники правоохоронних органів, якщо в них є вищі офіцерські звання (генерал-майор і вище). Суб’єктний склад осіб, підслідних НАБУ, чітко окреслений за­коном.

Але із загального правила є винят­ки — НАБУ може розслідувати злочин щодо іншої посадової особи держав­ної влади чи місцевого самоврядуван­ня, якщо шкода від її дій становить по­над 500 прожиткових мінімумів доходів громадян (це трохи більше мільйона гривень).

Якщо беремо вісім областей і гово­римо про прокурорів, суддів, генераль­ські чини, мерів облцентрів, депутатів облрад — то є з ким працювати. Я, як директор регіонального осередку, хо­тів би, щоб у територіальних управлін­нях, і загалом у НАБУ, працювала біль­ша кількість осіб… Національне бюро, мабуть, найменший правоохоронний орган із наймасштабнішими завдан­нями. Наприклад, у наших партнерів — Центральному антикорупційному бюро Польщі (ЦБА) працює більше тисячі осіб.

—Треба, мабуть, внести зміни в закон про НАБУ і збільшити кількість працівників…

— Поки що ті зміни в законодавстві, про які ми чуємо, налаштовані не на розвиток НАБУ. Навпаки, деякі суб’єкти хочуть його послабити. Але це свідчен­ня того, що Бюро працює у правильно­му напрямі. Тобто саме для того, для чого його створювали, — це протидія масштабним і системним корупційним правопорушенням. До створення НАБУ і САП багатотисячній правоохоронній системі за десятки років незалежнос­ті України цього не вдавалося зробити.

Щодо економічного ефекту нашої роботи, то у 2020 році він становив по­над 1,9 млрд грн. Кожна нова підозра і новий обвинувальний акт руйнує ко­рупційну систему. Поряд з тим, збіль­шується тиск не тільки на Національне бюро, а й на цілу антикорупційну інфра­структуру.

До корупціонера треба ставитися як до реального грабіжника, який забирає у сотень тисяч людей. Забирає їхні ж ко­шти. Бо кошти державні — це кошти гро­мадян, платників податків. Зловити «ве­лику рибу», топкорупціонера, який має багато моментів для захисту, — знання, ресурси, політичні впливи — непросто, але можливо. НАБУ вже показало, що можна зруйнувати касту недоторканних, і тепер нема таких посад, які би давали «імунітет» від притягнення до відпові­дальності детективами НАБУ і прокуро­рами САП.

— Яка сума шкоди від корупції саме на Львівщині?

— Конкретну цифру неможливо точно визначити. Адже корупційні схеми не ма­ють кордонів — не тільки міжобласних, а й міжнародних. Паростки української ко­рупції знаходимо у 80 країнах світу. Ми звернулися із близько тисячею запитів про міжнародну правову допомогу. Тоб­то є величезна кількість фактів, що укра­їнські корупціонери ховають свої статки, виводять ці кошти за кордон.

— Які найбільш резонансні справи НАБУ веде на Львівщині?

— Навіть у маленьких містах Львівщи­ни можна організовувати корупційні схе­ми на мільярди. Наприклад, широко ві­домий кейс порушень на двох ТЕЦ — міст Новояворівська і Нового Роздолу. Тут є дві справи. Одна — підприємства-влас­ники Новояворівської та Новорозділь­ської ТЕЦ впродовж 2013−2015 років уклали низку угод про закупівлю в НАК «Нафтогаз України» понад 300 млн кубо­метрів природного газу нібито для обі-гріву цих містечок — за пільговим тари­фом. А насправді використовували цей газ у власній господарській діяльнос­ті для виробництва електрики, яку потім реалізували за ринковими цінами. Шко­да державі — понад 1,4 млрд грн. Спра­ва на розгляді у Вищому антикорупційно­му суді (ВАКС).

Другий епізод — аналогічний злочин у період 2016−2017 років. Шкода держа­ві — понад 729,8 млн грн. Загальна сума шкоди за двома епізодами — понад 2,1 млрд грн. Цим особам вручено підозри, проводиться досудове розслідування. (Новояворівську і Новороздільську ТЕЦ пов’язують із нардепом VIII скликання Богданом Дубневичем і його рідним бра­том, нардепом IX скликання Ярославом Дубневичем. — Авт.).

У період воєнної агресії Росії особли­во важливою є протидія корупції у вій­ськовій сфері. Статус обвинувачених у справі Львівського бронетанкового за­воду мають п’ять осіб — ексдиректор під­приємства, його заступник, начальник Центрального бронетанкового управ­ління ЗСУ (генерал-майор), начальник відділу в управлінні ЦБТУ ЗСУ і засно­вник приватного підприємства. Замість того, щоб провести ремонт бронетехні­ки, поставити нові двигуни, використа­ли «беушні» двигуни, а заплатили кошти як за нове обладнання. Шкода держбю­джету — 14,5 млн грн. Санкція найтяжчої статті, що інкримінується обвинуваче­ним, передбачає позбавлення волі від 7 до 12 років з конфіскацією майна. Спра­ва складна та об’ємна — більше 14 тисяч аркушів.

НАБУ і САП за весь період роботи ске­рували до суду обвинувальні акти сто­совно більше 50 суддів. Лише цього року по суддях Закарпатської області ухвале­но два вироки з реальним терміном по­карання. Це судді Міжгірського і Рахів­ського районних судів.

Унікальною є спільна операція НАБУ і ЦБА (польського антикорупційного бюро). Вона опосередковано стосуєть­ся Львова. Викрито злочинну групу на чолі з колишнім в.о. голови Державно­го агентства автомобільних доріг Украї­ни (громадянин Польщі Славомір Новак. — Авт.). Учасники злочинної схеми вико­ристовували кошти, надані міжнародни­ми фінансовими організаціями у вигляді кредитів на ремонт українських доріг. За­гальна сума кредитних коштів, які підо-зрювані могли використати як привід для отримання неправомірної вигоди від до­рожніх компаній, перевищує 270 млн євро.

Також резонансною є справа екс-очільника Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації. У цій справі досудове роз­слідування завершено, справа надійшла до Вищого антикорупційного суду. Су­дове засідання призначене на 27 квітня. (Від редакції: фігурант справи — Михай­ло Дзюдзь, депутат Львівської облради декількох скликань. Посадовця затрима­ли на гарячому у березні 2020 року під час спільної операції САП, НАБУ і СБУ. Дзюдзь отримав хабар — одну тисячу до­ларів від підлеглого).

— НАБУ розслідує справи, а чи ба­гато їх фігурантів потім сідає за ґра­ти?

— Це питання особливо часто нам за­давали у перші роки нашої роботи. Але Національне бюро до в’язниці не садить. Ми розслідуємо, Спеціальна антикоруп­ційна прокуратура здійснює процесу­альне керівництво за нами і представляє обвинувачення в суді. Але рішення ви­носить суд. Протягом 2016−2019 років ті справи, які ми скеровували до суду, роз­глядалися у різних судах України. Фак­тично там по кілька років переносили засідання, відкладали тощо. І справді, вироків було вкрай мало.

Тепер ситуація змінилася: вже біль­ше року працює Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Це справді велика перемо­га України в контексті протидії корупції. Цей суд достатньо ефективно, в розум­ні строки розглядає справи, ухвалює рі­шення максимально публічно, тим рі­шенням довіряють. На даний час ВАКС ухвалив уже чимало вироків, і їх стає все більше.

— Чи за шість років змінилося ваше сприйняття посади? Ви задоволені чи, може, розчарувалися?

— Я задоволений тим, що Національ­не бюро розвивається в тих принципах, які декларувалися напочатку. Команда побудована максимально якісно. Маємо можливість інституційно незалежно ро­бити свою роботу. Справді, спочатку я не очікував, що буде настільки великий опір корупційної системи нашій роботі і що можна такими різними способами про­тидіяти роботі Національного бюро. Були відкриті втручання в нашу роботу, у нас забирали провадження і передавали ін­шим правоохоронним органам, були ви­падки, коли інші правоохоронці викри­вали наших же агентів, які розслідували корупційні схеми. Але, попри це, я задо­волений позитивним рухом вперед. Тре­ба бути оптимістом. Якщо ти обрав пра­вильну дорогу, рано чи пізно ти до мети дійдеш.

Звичайно, мені, як і багатьом нашим громадянам, хотілося, щоб той шлях очищення нашої держави від корупції був швидшим. Але важливіше навіть те, що поступ відбувається. З кожним ро­ком кількість обвинувачених збільшу­ється, сума шкоди, яка відшкодовується державі, росте. І найважливіше, що САП, НАБУ, ВАКС налагодили таку роботу, що почали вже йти вироки в тих справах, які ми розпочали раніше. І не настільки важ­ливо, щоб всі ті вироки були обвинуваль­ні. Важливо, щоб ті вироки були законні і щоб суспільство їм довіряло. І кожен ви­рок — додатковий великий аргумент, щоб не вчинялися злочини в майбутньому. Бачу велику перспективу в зосереджен­ні уваги на превенції.

— Що таке превенція?

— Важливо карати за злочин, але ще важливіше — не давати здійснювати той злочин у майбутньому. Наведу конкрет­ний приклад з нашого, західного регіо­ну. Уряд Польщі виділив Україні 100 млн євро на ремонт інфраструктури при­кордоння. Важливо, щоб ці кошти були витрачені на ті об’єкти, які задекларо­вані, і під час виконання робіт не було корупції. Ми у 2017 році уклали угоду з Центральним антикорупційним бюро Польщі, що НАБУ в особі Львівського територіального управління і ЦБА бу­дуть проводити спільні заходи щодо превенції корупційних правопорушень щодо цієї угоди. Ми звернулися до гро­мадськості, журналістів, працівників тих суб’єктів, які там будуть виконува­ти роботи, контролюючих органів: якщо вам стане відомо про якісь порушен­ня — комунікуйте одразу з нами, буде­мо пробувати реагувати в межах нашої компетенції.

Поряд з цим, я часто звертаюся із запитами щодо надання інформації до виконавців проєкту (в першу чергу це державні суб’єкти, наприклад, Служ­ба автомобільних доріг, Митна служ­ба, Прикордонна служба) про хід реа­лізації угоди. Просимо подавати деякі документи і аналізуємо їх у межах на­шої компетенції. І це дуже хороша пре­венція. Але нам не завжди готові на­давати ці документи. Вважають, якщо немає злочину — не треба давати. За­коном України «Про Національне анти­корупційне бюро України» передбаче­но право витребовувати інформацію з метою реалізації наших обов’язків. Що можемо робити, коли наші вимоги іг­норують? Звертаємося в суд і просимо притягнути особу до відповідальнос­ті. Мета НАБУ — не лише притягнути ко­гось до відповідальності, а й проаналі­зувати у межах компетенції документи і, можливо, запобігти злочину. На жаль, не всі це розуміють.

Юлія Ліщенко, щоденна газета «Високий Замок»