Гізо Углава: Детективи та аналітики Антикорупційного бюро отримуватимуть зарплату у розмірі 32 тисячі гривень
Заступник директора Національного антикорупційного бюро України Гізо Углава віддав роботі в прокуратурі 19 років свого життя, пройшовши шлях від стажера до заступника Генпрокурора Грузії. Ще будучи 16-річним підлітком він почав працювати в слідчих органах на громадських засадах. Протягом 90-х його рідну країну роздирали війна, бідність та кримінальне свавілля. Нинішня Грузія має зовсім інший вигляд. Після приходу до влади Михеїла Саакашвілі 2003 року, команда реформаторів змогла забезпечити якісний ривок. Зараз багато представників тієї команди допомагають Україні. Про грузинські рецепти реформ, завдання та принципи роботи новоствореного Антикорупційного бюро, а також про особисті мотиви роботи в нашій країні і отримання українського громадянства, Гізо Углава розповів в інтерв’ю «Главкому».
Як вийшло, що Ви в такому ранньому віці прийшли працювати в прокуратуру?
1992 року я вступив на юридичний факультет державного університету в Тбілісі. У 93 році помер мій батько, довелося вчитися на заочному. Одночасно я працював на громадських засадах в прокуратурі, щоб не втрачати час.
Тоді в Грузії був дуже важкий період. Тривала громадянська війна, тривала війна з Росією на території Абхазії. Прокуратурі доводилося справлятися з валом розслідувань убивств, бандитизму, розбійних нападів, а слідчих явно не вистачало. Моє покоління, яке працювало в прокуратурі на громадських засадах, брало участь в розслідуванні кримінальних проваджень, до наших обов’язків входило все, чим займалися слідчі. Звичайно, ми не могли ще підписувати документи, але допомагали в усьому, в основному виконуючи технічну роботу.
В середині 90-х нам доводилося боротися з незаконними збройними формуваннями, після 98-го – зі «злодіями в законі», що підняли голови. Коли в державі велика корупція, найкраще себе почувають саме кримінальні авторитети, які тоді фактично контролювали все життя грузинського суспільства.
Можете розповісти про одну-дві гучні справи, які Вам доводилося розслідувати?
Однозначно можу сказати, що найголовніші події відбувалися в період з 2003 по 2012 рік. Імена та прізвища, по суті, не мають значення, найважливішим результатом для нас було розкриття корупційних схем. Наприклад, що стосується контрабанди нафтопродуктів, яку прикривали чиновники. Тоді ми повернули державі близько 20 млн. доларів. Була також справа про привласнення найкращих земельних ділянок на курортах Аджарії та в інших курортних місцях. Коли я був прокурором Аджарії, ми повернули державі землю вартістю близько 30 млн. доларів.
У будь-якому випадку, найголовнішим у нашій роботі було те, що коли ти розслідуєш справу, заарештовуєш когось і піддаєш кримінальній відповідальності, слідство не завершувалося поки не будуть повернуті вкрадені гроші. Така мета була головним показником успіху – якщо ти повертаєш всі гроші державі, значить, ти досягнув поставленої задачі і приніс користь суспільству.
Наскільки зменшилася злочинність за цей час?
Можу відповідально сказати, що у Тбілісі в порівнянні з часами до Революції троянд значно зменшилася. Ще у 2002-2003 роках залишити без нагляду машину на вулиці було просто неможливо. У 2003 році було зафіксовано 1230 викрадень, а вже 2010 року – 78. Кількість тяжких та особливо тяжких злочинів скоротилася в 6 разів. І столиця Грузії почала вважатися найбезпечнішим містом в Європі. Суспільство відчуло себе захищеним, протягом 5-6 років ми змогли цього досягнути. Безумовно, різними способами. Наприклад, раніше в Грузії ОЗУ під керівництвом злодіїв в законі масово займалися крадіжками автомобілів або запчастин від них. Що ми зробили, щоб це зупинити? По-перше, була запроваджена сувора кримінальна політика проти злочинців, по-друге, ми закрили ринки, де вони могли це все продавати. Разом з нами працювала і податкова інспекція. Ми приходили до маленьких крамниць, де продавалися ті ж запчастини і говорили: покажіть мені документ, звідки у вас все це? Якщо не було документа, наставали правові наслідки. Коли ти закриваєш ринок і контролюєш кордон, щоб вони не могли це все перевезти, навіщо їм продовжувати красти? Адже вони не зможуть це продати. Ми заарештували тих людей, які продавали запчастини і крадені машини. Не стало ринку, здійснювалася сувора кримінальна політика – і все закінчилося.
Подібна ситуація і зі злодіями в законі. Чому злодії в законі в 90-х роках стали найвпливовішими людьми в Росії, Україні, Грузії? Тому що державна система просто не працювала. Ось, наприклад, один бізнесмен починає якийсь позов проти іншого. Це тягнеться два-три роки, потім, припустимо, він виграє суд, потім вступає в дію виконавча служба, а це ще 2-3 роки. А що робив злодій в законі? Він виконував функції арбітра: покликав обох, сказав: ти винен чи не винен. Тому вони і стали впливовими, адже держава не виконувала свої функції, їх виконував криміналітет. Але коли судова система, прокуратура, виконавча служба нормально запрацювали, у злодіїв в законі не залишилося цієї хоч і незаконної, але загальновизнаної функції.
Наскільки змінився кадровий склад прокуратури з часу приходу до влади команди Саакашвілі?
На 75-80%. Але такого, щоб прийшли і сказали всім: «Звільняйтеся!» – не було. Адже я теж під час Революції троянд працював в прокуратурі. Просто були озвучені нові правила гри: хочете за ними працювати – працюйте, не хочете – не будете працювати взагалі. Ми зробили тестування в кілька етапів, потім тренінги співробітників, потім провели стажування протягом одного року, під час яких постійно йшли тренінги, тренінги і ще раз тренінги. Хто проходив цей шлях, залишався в системі. Паралельно з цим відбувався набір нових співробітників, причому стаж роботи в прокуратурі не був обов’язковою умовою. І ось протягом трьох-чотирьох років нам вдалося змінити кадровий склад відомства, і таким чином побудувати якісно нову прокуратуру.
Хто придумав цю нову логіку реформування?
Звичайно, ідеї були завжди від Михеїла (Саакашвілі, – «Главком»), він дуже креативний. Але Зураб Адеішвілі також вважається батьком усіх цих реформ. У нього була дуже чітка політика, що кумівства під час призначення співробітників бути не повинно. Мені іноді, правда, дзвонили друзі і родичі з проханнями допомогти влаштуватися на роботу. Я їм відповідав: як я можу тобі допомогти пройти чотириетапний конкурс, де все вирішує комп’ютер? І мені це було легко сказати, тому що я і справді знав, що не можу цього зробити. Але вони іноді цього не розуміли: «Ти заступник Генерального прокурора і не можеш?» (Сміється).
Коли Ви розповідаєте про боротьбу з корупцією і злочинністю в Грузії, звучить так, ніби в процесуальному плані це було досить легко. Створюється враження, що все відбувалося набагато швидше, ніж в Україні. Наприклад, зараз у нас ми спостерігаємо якісь поодинокі корупційні процеси, які дуже неквапливо рухаються, але потім все впирається в суд, який або звільняє людину або відпускає під заставу. У Вас була якась особлива процесуальна свобода або кодекс дій?
Насправді, це не було легко. Спочатку, коли я зустрічався зі слідчими, вони завжди говорили, що є велика бюрократія – щоб прийняти рішення ми повинні погоджувати своє бачення, пропозиція повинна пройти десь 5-6 етапів для того, щоб хтось прийняв остаточне рішення. Що ми зробили? Прописали такі типові форми, «гайдлайни», де було чітко вказано, що робити в кожній конкретній ситуації. Ось, наприклад, людина привласнила державне майно. Вона не має судимості, і до того ж відшкодувала збитки. Якщо їй за законом передбачено 5 років ув’язнення, з нею можна оформити угоду на два роки. Прокурор це вже знає і йому не потрібно питати у вищого керівництва, як вчинити в даній ситуації. Або, наприклад, заарештований корупціонер чи кримінальний елемент. Його затримали, він співпрацює зі слідством. У гайдлайні прямо прописано: він співпрацює, відшкодував збитки, значить, може подати клопотання на заставу. Якщо відмовляється співпрацювати, не відшкодував збиток – прокурор може його заарештувати. Все було розписано в таких докладних інструкціях, із підписом Генерального прокурора або його заступника. Так, слідчі могли вчинити інакше, але вони повинні були потім довести і пояснити, чому так вчинили.
Як ці гайдлайни поєднуються безпосередньо із законом?
Справа в тому, що в законі є прогалини, в яких ти можеш діяти, як захочеш. В таких умовах не може бути єдиної практики: якщо в Тбілісі за таке правопорушення особу заарештують, то в Кутаїсі – відпустять.
Зрозуміло, ми писали гайдлайни за законом. В законі є ті випадки, в яких ти можеш використовувати заставу, є ті випадки, за яких ти можеш використовувати арешт. Ми ж прописували всі деталі, які ти повинен врахувати, щоб винести своє рішення. Це був обов’язковий для виконання внутрішній документ прокуратури.
Така практика існує і в Америці, і в європейських країнах, причому вона застосовується не лише у прокуратурі, а й у МВС, суди також розробляли свої гайдлайни. У Грузії ця методика була впроваджена і успішно запрацювала.
В Україні Ви будете просувати такі ж підходи?
В Україні такі гайдлайни теж будуть. В Антикорупційному бюро – обов’язково. Будуть також чеклісти для того, щоб співробітники розуміли, що вони повинні робити в конкретних випадках. Наприклад, як вивчити людину. Це не означає, що слідчий не повинен проявляти ініціативу, але готовий чекліст – це буде мінімальний перелік того, що він зобов’язаний зробити: перевірити перше, друге, третє. А решта наслідків вже залежать від нього – чим креативніше, тим краще.
Крім того, у нас в Антикорупційному бюро буде створено відповідний відділ, який буде давати оцінку якості роботи наших співробітників, узагальнювати кримінальні справи, аналізувати їх, пропонувати як вирішити конкретні проблеми, з якими можна зіткнутися в ході слідства.
Коли запрацює Національне антикорупційне бюро?
Ми розуміємо, що люди очікують від Антикорупційного бюро результатів уже зараз, але суспільство повинно зрозуміти, що ми хочемо зробити сучасну структуру, яка зможе реально і ефективно працювати. Щоб створити таку сучасну структуру, треба обов’язково пройти етап становлення. Зараз поки проходить набір кадрів. Ми вже приймаємо документи на вакансії, потім відбуватиметься 4-х етапний конкурс: тестування на знання законодавства, логічне мислення, психометричні тести, оскільки люди матимуть справу зі зброєю. Потім відбудеться співбесіда. На мою думку, такий метод набору персоналу – оптимальний. Після, в залежності від того, на які посади претендують новачки, вони пройдуть 5-тижневі і 4-тижневі тренінги. Для участі в тренінгах ми запросили і місцевих практиків, і вчених, і міжнародних експертів. Вони покажуть методи розслідування антикорупційних справ, методи допиту, обшуку тощо. І потім починаємо працювати.
Думаю, що до жовтня вже будуть перші результати. Протягом року розраховуємо набрати всіх співробітників. Далі почнемо формувати регіональні організації.
Який рівень зарплат буде у Вашому відомстві? Вам є що запропонувати претендентам?
Детективи і аналітики, які стануть ядром нашої структури, будуть отримувати зарплату 32000 гривень. Причому це прописано в законі.
До речі, посада детектива – нова для України. Він буде і слідчим, і оперативником в одній особі.
У детективів буде зброя?
Так. Хоча зброя – це найменше, що ми хочемо, щоб вони мали. Також у нас буде спецназ приблизно 50 осіб. Але ми будемо, звичайно, співпрацювати і з МВС, і СБУ.
Чи багато охочих працювати в Антикорупційному бюро?
На сто вакансій детективів, які потрібні для запуску роботи Бюро, вже є 5 тисяч кандидатів. На перші 15 місць, якщо я не помиляюся, претендує 700 осіб. Це допоміжні структури, які потрібно створювати в першу чергу, щоб ми змогли розпоряджатися бюджетом, організувати правильний підбір кадрів, це також юристи, які повинні писати положення, накази, проекти.
Чи може будь-яка людина з вулиці, яка не має досвіду роботи в прокуратурі, роботи слідчим прийти і спробувати скласти тести, про які Ви згадували?
Для претендентів на посаду детектива необхідно мати досвід роботи в юридичній сфері не менше двох років. Вони ж повинні розслідувати дуже великі справи. Тому ми все-таки вирішили зробити таке мінімальне обмеження.
Чи буде якась система фільтрації для діючих слідчих прокуратури та МВС, адже ці відомства традиційно вважають дуже схильними до корупції?
Так звичайно. Після закінчення 4-х етапного тестування, законом передбачена спеціальна перевірка протягом 21 дня. Крім того, у нас буде працювати Генеральна інспекція – внутрішній орган безпеки, завданням якого є контроль наших співробітників.
Хто стане головним об’єктом уваги Бюро?
У законі прямо прописано, що ми займаємося вищим ешелоном влади, чиновниками 1-2 категорії.
У Вас немає побоювань, що Бюро стане політичною зброєю в чиїхось руках? Наскільки Ви впевнені в незалежності новоствореної структури?
Перешкодити нам немає можливості ні у кого. Ми будемо незалежними.
Відповідно до Закону, дуже важка схема звільнення глави Бюро, йому фактично гарантовані 7 років роботи.
Що ви будете робити, коли ваші справи почнуть потрапляти в сумнозвісні українські суди, які, відверто кажучи, в кадровому значенні залишилися такими ж, як і були?
Думаю, що у нас буде достатньо доказів і судді не зможуть цьому опиратися. Ми маємо намір доводити справи до кінця, контролювати їх від початку реєстрації кримінального провадження, під час розслідування і до винесення вироку.
В українському суспільстві існують побоювання, що насправді головна причина появи НАБУ – показати Заходу, що у нас готові боротися з корупцією, показати, що у нас для цієї мети створений окремий орган. Українська влада любить зовнішні «спецефекти» для західних друзів. При відсутності реальної роботи.
Головне, це показати суспільству реальну роботу. Показати, що державні структури можуть боротися з корупцією. Якщо суспільство цього не побачить, то робити це для Заходу не буде ніякого сенсу. Всі повинні побачити, що в цій країні є політична воля, що тут будуть боротися з корупцією.
У Грузії протягом 2003-2006 років ми притягнули до відповідальності безліч поліцейських, 20 прокурорів, 30 суддів, близько 400 осіб митної та податкової служби. Але боротьба з корупцією не означає лише сувору кримінальну політику. Це передбачає і системні реформи, все повинно рухатися паралельно. Наприклад, я заарештував начальника якоїсь служби, у якого зарплата 50 доларів. Призначили іншого на ту ж зарплату, в результаті – ні для суспільства, ні для цієї людини нічого не зміниться. На державній службі людина повинна мати гідну зарплату і умови для роботи. Після цього можна щось вимагати. Чиновник знає, що у нього є хороша зарплата, гідні умови роботи, авторитет в суспільстві, тому що він частина хорошої державної служби, а на іншій стороні – неминучість покарання, а також усвідомлення того, що йому доведеться повернути все, що награбував. Думаю, його вибір в такій ситуації буде цілком очевидний.
Взяти, наприклад, заохочення співпраці зі слідством. Завдяки цьому в Грузії ми змогли подолати системну корупцію. Після затримання керівник-корупціонер точно знав, що ми розплутаємо весь ланцюжок проходження хабарів знизу і якщо затримаємо його підлеглого, який «відносив наверх», то першим ділом запропонуємо йому дати свідчення щодо свого керівника.
У нас була така ситуація, досить курйозна, з якою ми просто не знали, як реально справитися. Коли почала працювати оновлена патрульна служба, в Грузії всі вже знали, що не можна давати хабарі патрульним, інакше людина, що пропонує хабар, буде арештована. Але була проблема з сусідньою державою. Коли з Росії приїжджали люди і їх зупиняли за порушення ПДР, то часто вони прямо пропонували патрульним хабар 10-20 доларів. Патрульний відповідно до закону всіх затримував. Але вони не розуміли, навіщо їх затримують. І це була окрема колізія, з якою доводилося розбиратися.
Як Ви плануєте побудувати роботу з медіа, зокрема, щодо реагування НАБУ на журналістські розслідування?
У нас буде для цього спеціальний підрозділ – управління аналітиків, яке буде аналізувати всі відкриті і закриті бази. Наприклад, якщо зайдеш в Гугл (Google) і напишеш у рядку пошуку якесь міністерство, прочитаєш багато інформації про корупційні схеми. Одні – фейки, інші – реальні. Але вони (аналітики НАБУ – ред.) будуть таку інформацію ранжувати, що реально, а що ні, і потім передавати ці документи детективам. Також у нас буде відкрита платформа для дискусій, куди плануємо запрошувати заявників, журналістів, громадські організації. Причому ми маємо намір не лише приймати інформацію, а й надавати її за результатами наших розслідувань.
Ви познайомилися з новим директором Бюро, впевнені, що спрацюєтеся?
Звичайно. У нього дуже хороший досвід розслідувань. Він професіонал своєї справи, добре знає слідство і як його вести. Він також рішуче налаштований боротися з корупцією, і він це зробить.
Це ж не він Вас обирав, а Вас йому запропонували.
Можна так сказати, що вибрав саме він. Я на той момент працював в групі, яка займалася імплементацією Закону про Антикорупційне бюро. У нас були сильні напрацювання, дорожні карти, структура. Дещо ми потім трохи змінили, на думку директора, але у нас завчасно були всі напрацювання.
Яка у Вас головна мотивація змінити громадянство і працювати тут?
Мені часто ставлять такі запитання не тільки українці, а й грузини. Перше – я займаюся своєю улюбленою справою. Друге – я патріот і Грузії, і України. І точно знаю, що якщо Україна не зможе встояти, не збудує сильну демократичну країну, то і Грузія не зможе встояти. Тому що у нас один і той же зовнішній ворог – Росія. Ми одні ніяк не зможемо перемогти Росію, а щоб Україна перемогла, треба побудувати реально демократичну країну. Коли країна воює, а державні службовці крадуть гроші – це не просто злочин, це – зрада Батьківщини.
Для мене робота в Антикорупційному бюро – шанс брати участь в історичних процесах. Шанс робити свою улюблену справу і шанс допомогти українському народові. Я дуже добре пам’ятаю, коли в 1993 році почав працювати в прокуратурі, це було 29 вересня. За два дні до цього, 27 вересня, ліг Сухумі і туди увійшли російські війська, через Кодорську ущелину з міста йшли біженці. І я ніколи не забуду сльози людей, які розповідали нам, як українські бійці захищали ущелину, щоб вони могли пройти нею і врятуватися. Українці захищали ущелину, через яку вийшли сотні тисяч біженців-грузинів. Цього не можна забути.
Це були добровольці, їх було близько 400 осіб. Як я пам’ятаю, вони відправили нам також літак, щоб вивезти з Сухумі людей.
Для українців Грузія не була новою Україною, і для грузин теж Україна – не нова Грузія. Ми вважаємо, що стоїмо на одній платформі. Якщо хочемо вижити, повинні бути заодно у всьому.