Директор НАБУ: «Кримінальні провадження, прослуховування, стеження – свято, яке завжди з тобою»
Артем Ситник розповів «Стране», де зараз перебуває суддя-втікач Чаус, про те, хто тисне найбільше на НАБУ і чому хочуть позбавити громадянства першого заступника директора НАБУ.
Ця осінь для Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) – важливий період. Відомство спробує провести через парламент законопроект, що дозволить Бюро самостійно прослуховування громадян України. В інтерв'ю «Стране» директор НАБУ Артем Ситник розповів, навіщо йому це треба, про те, коли нардепа-втікача Олександра Онищенка оголосить в міжнародний розшук Інтерпол, а також пояснив, чому «банка Чауса» – двигун реформ.
– Багато адвокатів, правоохоронці, журналісти, пильно вивчаючи діяльність НАБУ, не довіряють офіційній інформації, що ваше відомство – незалежна структура.
– ?
– За однією з версій, НАБУ контролюється американськими спецслужбами, за іншою – все-таки Президентом, якому вигідна театральна діяльність публічно незалежної структури, яка насправді діє в його інтересах.
– Є ще версії?
– Ну і третя, що керівники НАБУ підконтрольні різним групам впливу. Ви, наприклад, – Президенту, а ваш перший заступник Углава – американцям.
– Наша еліта, в більшості своїй, поки не готова прийняти незалежний орган, нікому не підконтрольний. 25 років Україна жила в системі так званих «договорняків». Коли ж з’являється структура, на яку ніхто не впливає, еліту це дуже напружує. Звідси ці версії. Насправді, умова виживання НАБУ – це якраз наявність інституційної незалежності нашої органу. Що ми нікому не підкорюємося, ніхто не має права втручатися в нашу роботу, крім антикорупційної прокуратури, яка здійснює нагляд за діяльністю детективів НАБУ. Якщо тільки у нас в роботі з’явиться політика, ми наблизимося до краху.
– Обговорімо версії. Як часто ви зустрічаєтеся з Президентом, якщо не секрет?
– Дуже рідко.
– Коли в останнє?
– Якщо чесно, відразу навіть не скажу, коли я останній раз взагалі з ним спілкувався. Мене іноді запрошують на Антикорупційну раду з питань антикорупційної політики при Президенті.
– Виходить, у вас немає такої практики, коли Президент може вам зателефонувати і запросити на прийом, наприклад, як він робить з керівниками інших правоохоронних органів?
– Можливо, з якихось робочих питань і ми так спілкуємося. Але це епізодичні зустрічі.
– Телефонує вам Генеральний прокурор або голова СБУ? Кличе на зустрічі – у якійсь важливій державній справі?
– У державній справі не телефонували. Ми з главою СБУ, головою Нацполіціі і главою МВС спілкуємося з робочих питань. У нас є спільні провадження. Наприклад, провадження щодо головного санітарного лікаря України, яке ми вели разом із співробітниками МВС. З міністром Арсеном Аваковим ми обговорювали спільну операцію. Спільно з СБУ ми нещодавно затримали директора «Запорізького титано-магнієвого комбінату». Є провадження, які ми розслідуємо самі, як, наприклад, із затримання судді Дніпровського суду Миколи Чауса. У цій ситуації ми не могли звернутися до інших органів. Тому що ймовірність витоку інформації була дуже велика. «Чауса» ми зробили своїми силами.
– Чаус – відома постать, яка в адвокатських колах отримала прізвисько «політичний суддя», якій спускають найделікатніші і кропіткі справи. Розкажіть, коли саме і чому ви почали займатися суддею Чаусом?
– Звернулася до нас людина. Сказала, що Чаус вимагає у неї хабар. Ми розпочали кримінальне провадження.
– Ви можете назвати цю людину? Чому вона звернулася?
– Це фізична особа. Чаус вимагав у неї хабар за винесення позитивного рішення у кримінальній справі, заведеній на неї.
– Позитивне – це яке?
– Щоб призначив умовний термін замість позбавлення волі. Спочатку він вимагав $50 тисяч, потім – $100 тис. А потім у нього з’явилася інформація, що за ним нібито стежить НАБУ. Чаус не знав, з якої причини, але через стеження збільшив суму своєї винагороди – до $150 тис. Він так і сказав: знає, що ним зайнялося НАБУ, тому за ризики візьме $150 тисяч.
– А за ним тоді стежило НАБУ?
– Вже так. Мене це тоді дуже повеселило. Що він, знаючи, що НАБУ стежить за ним, бере і закопує цю банку з хабарем.
– Багато хто здивувався, що Чаус, суддя, який вершив правосуддя у більш дорогих і одіозних справах, погорів на такій дрібній справі. Вас це не здивувало?
– А хіба хабар в $ 150 тисяч – це мало? Це досить велика сума, особливо для «районного» судді.
– Як би там не було, чи усвідомлюєте ви, що за справами Чауса ховаються більш значні злочини, ніж просто хабар – політичні замовлення, спущені першими особами держави? Чи відомо вам щось про це? Розслідуєте ви ці провадження?
– Ні. Ми спрацювали по сигналу, затримали його за хабар. На жаль, Чаус скористався своїм правом на імунітет. Але це в останній раз. Тепер, завдяки судовій реформі, вже імунітету у суддів немає (за умови здійснення тяжкого злочину – прим. Ред.). І ми маємо право затримувати їх, не чекаючи рішення парламенту.
– Може бути, тому так довго і відтягували законопроект щодо цієї судової реформи? Якби проголосували раніше, Чаус попався б у пастку...
– Зараз складно про це міркувати. Проголосували, в принципі, досить швидко. Плюс ми затримали Чауса, коли не було сесії. Але ми ж не можемо залізти до нього в мозок і сказати: мовляв, ти зараз не бери, потім візьмеш, коли почнеться сесія. Він настійно почав вимагати ці гроші, і нам довелося зробити щось.
– У ЗМІ циркулює інформація, що Чаус може перебувати в Криму. Ви в це вірите? Де взагалі зараз може перебувати Чаус?
– Я не готовий сказати, чи в Криму він. Але ми ініціювали його міжнародний розшук через Інтерпол. Чекаємо результату. Я думаю, суддю Чауса ми затримаємо раніше, ніж Олександра Онищенка. Не виключаю, що в одній із країн Євросоюзу.
– Як так сталося, що НАБУ затримало суддю на хабарі, але дозволило йому втекти?
– Чауса ми контролювали, але нічого не могли з ним зробити. У нас був його паспорт. Він, найімовірніше, просто скористався можливістю перейти кордон. Ми не могли цьому перешкодити. У нас є інформація від адвоката Чауса, що суддя може вже за 10 днів або два тижні з’явитися в Україні. Я, звичайно, в це слабо вірю, але виключати цей варіант я теж не буду.
– Які ще є варіанти?
– У нас є три варіанти розвитку подій. Перший – Чаус сам приходить, другий – ми його затримуємо на території однієї із країн Європейського Союзу. І третій: якщо ми будемо чітко розуміти, що він або в Криму, або в Росії, а, значить, видача його майже нереальна, ми будемо ініціювати спеціальне розслідування. За будь-яких обставин в останніх двох випадках необхідно, щоб до процесу підключився Інтерпол. І щоб Чауса оголосили в міжнародний розшук.
– Коли нардепа-втікача Олександра Онищенка оголосять в міжнародний розшук?
– На початку жовтня ми подали всі документи до Інтерполу. У міжнародній організації є максимум 30 днів для прийняття рішення про подачу в міжнародний розшук. Підстав для його затримання поки немає.
– А якщо Інтерпол не оголосить його в розшук, що будете робити?
– Будемо переконувати. Провадження було зареєстроване другим від початку роботи НАБУ, воно підійшло до свого логічного завершення, в ньому ніякої політичної складової немає. Ми це все обґрунтували в Інтерполі. Маю велику надію, що рішення буде позитивним.
– До зустрічі з вами, ми говорили з Онищенком. Питали, що б він хотів запитати у НАБУ. Він запитав: «Чому детективи НАБУ не хочуть допитати мене у Лондоні?».
– А що це дасть співробітникам НАБУ? Є рішення парламенту про зняття з нього недоторканності. Є рішення суду про його затримання. Якщо він буде оголошений в міжнародний розшук, з’явиться і рішення про його арешт. Цей документ дає можливість звертатися з дорученням про його екстрадицію. До того ж, він вже неодноразово давав свідчення, причому абсолютно різні.
– Наприклад?
– Онищенко йде на телеефір, де говорить, що у нього хочуть відібрати бізнес. За два дні до цього він говорить детективам, що він ніякого відношення до цих фірм не має. Є встановлені законом процедури, ми по них йдемо. Зараз у нас, фактично, фінальна стадія – це рішення Інтерполу. Ми бачимо, що Онищенко зараз переміщається по Європі і буває в Москві. Єдиний спосіб його затримати – міжнародний розшук за рішенням Інтерполу. І рішення нашого національного суду про його арешт. Воно можливе за відсутності підозрюваного, тільки якщо він оголошений в міжнародний розшук.
– Що вам відомо про причетність Олександра Грановського до корупційних схем на Одеському припортовому заводі?
– У нас є кілька проваджень щодо ОПЗ, ми ними займаємося. І перше, у якому є підозрювані, – це провадження, де фігурують Перелома і Щуріков.
– Конкретизуйте, будь ласка.
– Не розголошуючи таємницю слідства, скажу тільки, що перше провадження щодо ОПЗ найближчим часом буде передане до суду. Це провадження за підозрою в розтраті коштів ОПЗ заступником директора ОПЗ Щуріковим і першим заступником голови правління «Нафтогазу» Переломою.
– Існує автоматизована система розподілу проваджень, яка регулярно порушувалася у кількох судах. Зокрема, у Дніпровському суді, в якому працював Чаус, а також у Печерському та Апеляційному судах. Ви розслідуєте такого сорту провадження?
– Взагалі, це підслідність СБУ або поліції. Є 361 і 362 статті Кримінального кодексу України – за незаконне втручання в роботу електронних систем. У нас таких проваджень зараз немає, тому що втручання в роботу системи розподілу справ – трохи не наша підслідність. Але теоретично ми можемо їх розслідувати. Якщо суддя був обраний із метою одержання неправомірної вигоди, якщо це пов’язано з корупційними злочинами, які підслідні нам, то я не виключаю, що, можливо, і ми будемо таке розслідувати.
– Оперативники і прокурори ГПУ регулярно звітують про затримання корупціонерів. Яка доля всіх цих кримінальних проваджень, з огляду на той факт, що прокуратура не має права розслідувати такі провадження?
– Деякі провадження – спірні: тобто, провадження формально підслідне НАБУ, але при цьому реєструють його і проводять арешт слідчі Генпрокуратури. Цих справ не так багато, але вони є. Яскравий приклад – коли затримали члена Вищої ради юстиції Павла Гречківського. Ми теж працювали в цьому напрямку, але нам просто перешкодили. Тепер великі сумніви щодо допустимості доказів у цій справі. Я категорично проти цього всього. Кожен повинен займатися своєю роботою. Тоді буде порядок. Тому ми з самого початку пропонували ГПУ: коли ви бачите, що провадження підслідне НАБУ, йдіть до нас, і ми разом відпрацюємо. Але, на жаль, поки розуміння у цій частині між нами немає. Особисто генеральний прокурор хотів би повернути альтернативну підслідність (Юрій Луценко ініціює законопроект про надання права генпрокурору визначати підслідність розслідуваних справ – Прим. Ред). Мені здається, це недобре, ми це вже проходили. Зараз, з урахуванням специфіки Кримінально-процесуального кодексу, буде ще гірше.
– Скільки вироків суду за вашими провадженнями вже вступили в силу?
– П’ять. Але з винесенням вироків судом є проблема – нереформована судова система. Ті п’ять вироків, які є наразі, – це щодо тих людей, які пішли на співпрацю зі слідством. Частина з них – фігуранти у провадженні Олександра Онищенка. Вони давали свідчення, і Антикорупційна прокуратура підписала з ними угоду. Ці угоди потім затверджувалися вироком суду. Там, де є змагальність, процесуальна боротьба між стороною захисту та обвинувачення, – процес досить тривалий. Кількість справ, які ми передаємо до суду, постійно збільшується, але вироків поки немає.
– Ви заявляли, що до кінця жовтня збираєтеся відправити до суду близько 30-40 справ. У САП скільки зараз працює прокурорів і скільки детективів – в НАБУ?
– Коли я це заявляв (19 вересня - Прим. Ред.), їх було 18. Зараз вже більше 30. Що стосується конкурсу на посади детективів, він ще триває. На сьогодні в Бюро працюють 200 детективів.
– Тим не менше, співробітників досить мало для такого обсягу роботи. Як вони впораються з представленням інтересів НАБУ, враховуючи, що є ще й поточні справи, в які прокурори також залучені?
– Я думаю, це питання краще задати Назару Холодницькому (голові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) – Прим. Ред). У САП максимальний штат – 54 людини. Зараз у них 22 співробітники, наскільки я пам’ятаю. Структура Антикорупційної прокуратури узгоджується з директором НАБУ. Якщо навіть виникне проблема нестачі прокурорів, Холодницький може підняти питання про збільшення штату, і я з задоволенням це погоджу, якщо буду бачити, що їх дійсно не вистачає.
– У держбюджеті-2017 закладена досить вагома сума на зарплати співробітникам НАБУ. Виходячи з цього, можна говорити, що передбачається збільшення штату?
– Звичайно. У нас зараз 535 співробітників, і постійно працюють конкурсні комісії. Максимальний штат – 700 співробітників. Зараз проводимо конкурс на 97 посади детективів.
– Яка середня зарплата детектива НАБУ?
– В середньому детективи отримують 35-40 тисяч грн.
– Це вище, ніж в цілому на ринку правоохоронних структур в Україні.
– Це європейська практика. Ми плюс-мінус порівнювали зарплати детективів в антикорупційних органах в інших країнах і, виходячи з цього, формували рівень зарплат в НАБУ. Завдяки цьому можемо залучати якісні кадри. На 97 місць в посаді детектива подалося 4 тисячі осіб.
– Чи багато до вас влаштовується працювати співробітників СБУ і Генпрокуратури?
– З СБУ практично нікого немає, буквально кілька людей. Тому що у нас дуже серйозні люстраційні норми закладені в законі про НАБУ. Нам заборонено брати на роботу тих, хто раніше працював в спецпідрозділах. Це була пропозиція Єгора Соболєва, і ця люстраційна норма відсіває дуже багатьох бажаючих потрапити до нас з СБУ.
– Але, напевно, є якісь люди, яких ви знаєте і хотіли залучити до роботи в НАБУ...
– Я не можу нікого залучати, оскільки на всі посади в НАБУ діє конкурсний відбір. Я не входжу до жодної конкурсної комісії. Мене часто запитують, який середній вік детектива, – 26-27 років. Це не тому, що ми робили акцент на віці. Обмеження за віком для кандидатів ми не встановлювали, подавалися багато. Але ми помітили, що чим старша людина, тим складніше їй пройти цей п’ятиетапний конкурс. Майно своє він не може пояснити, а у нас в конкурсних комісіях беруть активну участь представники громадських організацій.
– Ви вірите в те, що 26-річні хлопці можуть розслідувати такі серйозні провадження, як провадження щодо Онищенка, наприклад?
-–А вони їх не розслідують?
– А успішно, як ви вважаєте? Якщо спиратися на результат.
– У нас є вимога до детективів: повна вища юридична освіта і два роки роботи за фахом. Я обґрунтовую це тим, що категорія проваджень, які повинні розслідувати наші детективи, вимагає не тільки юридичної освіти, а й мінімального правового та життєвого досвіду. Я сказав, середній вік 26-27 років, є люди і старшого віку, які очолюють групи детективів. Мені ці хлопці дуже подобаються. Вони мотивовані і ростуть в професійному плані кожен день. Коли почалося розслідування провадження щодо Онищенка, скажу відверто, в лютому я не думав, що ми так швидко вийдемо на результат. Але вони показали прогрес у цій справі.
– Яке провадження найближчим часом ви вважаєте найбільш перспективним в плані доведення його до суду?
– Ми не можемо займатися виборчим правосуддям. Є справи, підслідні НАБУ, – ми їх розслідуємо і направляємо до суду. Звичайно, хотілося б домогтися вироку у справі Онищенка, навіть якщо для цього буде потрібна спеціальна процедура. Дуже велика сума в перспективі повинна бути заарештована. Ось 19 жовтня ми заарештували 600 тисяч доларів в банківській скриньці одного з фігурантів цього злочину. Але єдиний спосіб передати ці гроші державі – отримати вирок суду. Тому ми вироків чекаємо більше всіх. Це ж етап, який підтверджує нашу ефективність: коли злочинець отримує справедливе покарання, а в бюджет повертаються розкрадені гроші.
– Прокоментуйте інформацію зі ЗМІ про те, що ваш перший заступник Углава встановив за вами стеження. Що це? Чому?
– Це хворі фантазії окремих журналістів. На мене взагалі ГПУ ще одне провадження відкрило, чергове. По квартирі в Куп’янську, яку я не задекларував. І яка мені не належить. Вніс це провадження, по-моєму, Юрій Столярчук (заступник Генерального прокурора України – Прим. Ред.). Щодо мого першого заступника зараз готується позов до суду про позбавлення його громадянства України.
– З якими ще наслідками вашої незалежної від інших правоохоронних структур діяльності ви стикаєтеся?
– Кримінальні провадження, прослуховування, стеження – свято, яке завжди з тобою. Але найбільший тиск – з боку ЗМІ.
– Яким чином?
– Фігуранти проваджень, які ми розслідуємо, найчастіше мають контроль над ЗМІ. Ось ми зробимо якусь роботу, а потім читаємо: «НАБУ хоче передати «Запоріжжяобленерго» російському олігархові». Прийшли з обшуком в ОПЗ – «НАБУ зірвало приватизацію ОПЗ». Пішли в МАУ на обшук – сюжету на «1+1». Зараз це все трохи стало тихіше, але я думаю, найближчим часом буде нагнітання, тому що багатьох представників нашого політикуму робота НАБУ не влаштовує. Іноді ми спостерігаємо тиск на суддів, які розглядають наші справи.
– Як ви з цим боретеся?
– У рамках своєї компетенції намагаємося застосовувати певні контрзаходи. Але ось наші колеги недавно повернулися зі Словаччини. Там аналог нашого НАБУ створювали три роки. В Україні – 8 місяців. До речі, за 8 місяців жоден аналогічний правоохоронний орган не створювався, але у нас все одно всі вважають, що 8 місяців – це довго. Так ось, наші словацькі колеги сказали відверто, що стратегічні зміни почалися тільки тоді, коли у них з’явився Спеціальний антикорупційний суд. Де судді захищені від зовнішнього впливу. Можливо, у нас це вимагає дискусії, пропозицій того ж Єгора Соболєва з приводу залучення іноземних фахівців в якості дорадчого голосу в колегії зі створення Спеціального антикорупційного суду.
– А в чому труднощі його створення?
– Концепція антикорупційного суду закладена в законі. Але закладена так, що чинного законодавства недостатньо для його створення. Щоб почати цю процедуру, потрібно внести відповідні зміни. Ми плануємо з міністром юстиції круглий стіл, повинна пройти «фахова дискусія» зі стратегічних моментів створення цього суду – як буде проходити процедура відбору суддів та гарантії їх незалежності, можливість залучення іноземних фахівців. Адже ми бачимо, що з тими органами, у створенні яких брали участь іноземні фахівці, в Україні щось вийшло. Конкурс на директора НАБУ пройшов і не викликав запитань в Європі. Конкурс на головного антикорупційного прокурора – теж.
– Давайте підсумуємо конфлікт, який стався між вами і ГПУ, і про який сьогодні всі забули. Глобальне запитання: навіщо вам прослуховування?
– Таке глобальне запитання вимагає глобальної відповіді. Ми говорили сьогодні про незалежність НАБУ. Прослуховування – це завершення формування функціональної незалежності нашого органу. У нас є всі підрозділи, які дозволяють нам працювати самостійно: детективи, оперативно-технічний підрозділ, спеціальний підрозділ, силовий, аналітичний, управління внутрішньої безпеки. Єдине, де у нас немає автономії, – це зняття інформації з каналів зв’язку. У нас є підрозділ, який цим займається, але канал йде не безпосередньо з цього підрозділу оператору, а через СБУ. І СБУ в режимі реального часу бачить, кого ми слухаємо, що ми слухаємо, і ймовірність витоку інформації дуже збільшується. Особливо, якщо ми документуємо вже самих співробітників СБУ.
– І як же в таких умовах ви слухаєте співробітників СБУ?
– Так і слухаємо. Знаємо, що ризик великий, але така процедура. Ми отримуємо рішення суду на зняття інформації з каналів зв’язку. Виписку інформації та копію рішення суду ми передаємо СБУ. Ми тому і вимагаємо цього права, щоб ми самостійно нести відповідальність, якщо трапиться витік, щоб звузити коло причетних до цього осіб. Зараз право на автономне прослуховування мають тільки СБУ і МВС. І я не бачу перешкод, якщо цей перелік поповнить НАБУ. Тим більше, що ми готові до компромісу: на будь-які перевірки з боку Служби безпеки. Щоб ці перевірки були не в режимі онлайн, а з періодичністю раз на місяць – щоб співробітники СБУ приходили і звіряли кількість рішень суду і кількість реальних підключень. Нехай контролюють. Але щоб ризики, про які я говорю, були мінімальними.
– Низка журналістів-розслідувачів знає, що їх прослуховують. Одного разу ми бачили роздруківки наших телефонних розмов, які потрапили до нас з адміністрації президента. Це взагалі законно?
– Я ж не знаю, чи було рішення суду про прослуховування чи ні. Рішення суду про прослуховування відносяться до відомостей, які становлять державну таємницю. Як можна поставити людину на прослуховування і повідомити їй про це? Це негласна слідча дія, дозвіл на такі заходи дає Апеляційний суд. І ця постанова таємна і навіть не завжди підшивається в матеріали кримінального провадження.
– А яким зв’язком ви користуєтеся, щоб вас ніхто не прослухав?
– Якщо я хочу з кимось поговорити у важливій справі, ми зустрічаємося.
– А в кабінеті? У вас є т.зв. «білий шум»?
– ...Засоби захисту є. Але технічний прогрес не стоїть на місці. Зрозуміло, що ми здійснюємо контрзаходи, щоб не допустити розголошення інформації. Низка заходів проводиться, які конкретно – не можу сказати. Це, знову ж таки, державна таємниця.
– Так а чим, власне, закінчилася історія вашого конфлікту з ГПУ?
– Затримали одного слідчого в рамках тих проваджень, які ми розслідували. Банальна історія. Слідчий ГПУ вкрав у затриманої талони на бензин із кишені. Потім поїхав на заправку і свій автомобіль заправив. Але він не знав, що це все камери записували і талони були номерні, причому талони не особисто затриманої, а сільради, в якій вона працювала.
– Попався на дрібній крадіжці, виходить?
– Він заправив 340 літрів.
– Хороша у нього машина.
– Там немає поганих. Взагалі, слово «конфлікт» не зовсім підходить для опису тієї ситуації між НАБУ і ГПУ. Я називаю це інцидентом.
– У чому підґрунтя цього інциденту?
– Є підслідність НАБУ, вона починається з начальника департаменту регіональної прокуратури і закінчується Генеральним прокурором. Природно, корупція в правоохоронних органах – один з наших пріоритетів, і ми працювали в цьому напрямку. З’явився цей інцидент і, я сподіваюся, Служба безпеки як незалежний орган визначить, хто правий і хто винен в цій ситуації. Це була моя ідея – передати розслідування СБУ. Я від початку говорив, що детально вивчив ситуацію і впевнений у правомірності дій наших співробітників. Але ми і далі продовжимо працювати в цьому напрямку, ніякі інциденти не будуть нас відштовхувати. Ми працювали й працюватимемо. Природно, що прокуратурі це не надто подобається. 25 років вони мали монополію на боротьбу з корупцією, 25 років Генеральний прокурор вирішував – садити прокурора або не садити. Зараз ця монополія зруйнована і природно, що прокуратуру це не зовсім задовольняє і радує.
– Останнє запитання – знову по судді Чаусу. Так скільки все-таки було банок, в яких зберігалися гроші – одна чи дві? Всі заплуталися.
– Дві.
– Як можна в дві банки помістити таку кількість грошей?
– Там ще в багажнику були.
– 150 тисяч доларів – це разом із тим, що було в багажнику?
– Так.
– Ми намагалися запхнути в дві банки 150 тисяч доларів (розмір хабара, який отримав Чаус – прим. НАБУ.) – проводили експеримент. І у нас не вийшло.
– Це не зовсім те, що мені цікаво, скільки трилітрова банка вміщує валюти. Але нещодавно я їздив до Парижа на засідання країн Східної Європи і Центральної Азії. Ми виступали з ініціативою створення антикорупційного суду. Не всі держави розуміють, навіщо ця структура – в одних країнах потрібен цей інститут, в інших – ні, все залежить від ситуації. І мені задають запитання: «Обґрунтуйте, навіщо вам антикорупційний суд?». Я ввімкнув відео, де Чаус з цієї банкою з грошима, розповів їм цю історію. І вони визнали, мовляв, ви маєте рацію. Банка Чауса переконала їх, що ці судді не зможуть розглядати справи, які підслідні НАБУ. Ми отримали підтримку європейців.
Світлана Крюкова, Анастасія Пасютіна