«Я не вважаю, що хтось був готовий на 100% бути директором НАБУ. Тому я постійно вчився», – Артем Ситник, директор НАБУ

18.04.2022 16:35

Артем Ситник про сім років на посаді Директора НАБУ, виклики в роботі та становлення інституції, перебіг антикорупційної реформи та подальше бачення розвитку Бюро розповів в інтерв'ю.

Якими були Ваші персональні очікування від створення НАБУ?

Однією з вимог Революції Гідності була боротьба з корупцією. Це був запит суспільства. Однак невдовзі на посади почали призначати людей із сумнівною репутацією, на яких, м’яко кажучи, клейма ніде було ставити. І десь у цей час я дізнався про ідею створення органу, який мав сконцентрувати свої зусилля на боротьбі з корупцією саме у вищих щаблях влади. В жовтні 2014-го парламент ухвалив закон про НАБУ. До розробки цього закону та концепції НАБУ я відношення не мав. Це робили інші люди, з якими я згодом познайомився, а один із ідеологів ідеї створення НАБУ – Гізо Углава, став моїм першим заступником.

Перша редакція закону про НАБУ не містила згадок про антикорупційну прокуратуру, не запроваджувала інститут детективів – були просто слідчі. І я добре пам'ятаю питання, яке задав мені як учаснику конкурсу Джованні Кесслер (генеральний директор Європейського бюро з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF) – прим.), який входив до конкурсної комісії з відбору директора Національного бюро: «А що ви будете робити, коли задокументуєте злочин, а прокурор відмовиться підписувати документи?». І, чесно кажучи, я не знайшов тоді належної відповіді.

Згодом, до Закону про НАБУ внесли зміни і замість слідчих з’явилися детективи, а в Законі «Про прокуратуру» з’явилася концепція антикорупційної прокуратури, що давало надію та створило підґрунтя для автономної роботи двох органів – НАБУ і САП.

 

Перед призначенням на посаду Ви зустрічалися з тодішнім Президентом Петром Порошенком, під час якої представили своє бачення НАБУ. Чи відтоді змінилися Ваші уявлення про те, яким має бути НАБУ?

Концептуально не змінилося. Під час зустрічі з Президентом (у квітні 2015 року – прим.), напередодні призначення, я сказав йому: «Якщо ви хочете, щоби в Україні з’явився державний орган, який буде на підставі закону переслідувати людей за корупцію, без огляду на політичну чи якусь іншу належність, ви мене призначайте. Якщо ні – не призначайте». Він тоді сказав наступне: «Я хочу, щоб Україна була європейською державою. І я вважаю, що ні в кого не повинно бути парасольок від корупції». Для мене це було певною мотиваційною настановою. Потім, звичайно, через дуже короткий час, я зрозумів, що не все так щиро…

Коли вже був підписаний указ про моє призначення, я поїхав до Реєстраційної служби Печерського району, зареєстрував юридичну особу сам. Тоді ще не було ніякого штату, персоналу. О 21:21 16 квітня 2015 року зареєстровано НАБУ як юридичну особу.

Пам’ятаю як зараз той день. Вечір. Вітряно сильно. Я відчуваю себе дещо розгубленим: юридично вже є НАБУ. Але я сам, ні приміщення, ні печатки, нічого немає... А вже наступного дня, 17 квітня,  дорогою до Адміністрації Президента (тоді ще адміністрація, а не офіс), де мені тимчасово виділили кабінет, до мене підходить журналіст і питає: «Скількох ви вже посадили?». Я був шокований цим запитанням, тому що для мене було очевидним, що підписання указу про створення НАБУ та створення НАБУ – це різні етапи. Але після цього запитання я відчув, що ми не маємо часу на розкачку.

 

Що було далі? Як Ви обирали модель побудови НАБУ, адже подібних інституцій в Україні до того не існувало…

Пам’ятаю, як ми з Гізо Углавою тоді малювали перші схеми організаційної та функціональної структури НАБУ… До речі, можливо, широка громадськість цього не знає, але Гізо Углава був одним із експертів, які формували концепцію НАБУ. Тому що крім закону, який задає формальні рамки, потрібно було напрацювати підходи до формування команди. І це було зроблено експертним середовищем ще до мого обрання в НАБУ. Багато з напрацьованого я прийняв, тому що вважав це правильним. Коли я познайомився з Гізо Углавою,  мені в ньому імпонувало те, що він має бачення того, що потрібно робити. І він мав величезний досвід роботи, зокрема й на посаді заступника генерального прокурора в Грузії. І це було моєю мотивацією призначити Гізо Углаву на посаду свого першого заступника. За 7 років я жодного разу не пожалкував про своє рішення.

Та перша модель інституції, яку ми з Гізо створили, ще коли не було навіть приміщення у НАБУ, зазнавала змін. Ми постійно адаптували її до викликів. Для прикладу, спочатку ми створили 6 відділів детективів по 40 осіб у кожному. Згодом, начальники відділів прийшли і сказали, що вважають цей підхід неправильним, оскільки він призводив до надмірної бюрократії та адміністративного навантаження. Вони прийшли і сказали: «Артеме Сергійовичу, ми вважаємо, що це неправильний підхід. Немає керованості на належному рівні, оскільки дуже важко керувати, коли один начальник і 40 підлеглих». І тоді вони запропонували концепцію переходу до 4 підрозділів детективів – по 60 осіб. І в кожному підрозділі по 4 відділи. Це була цілком їхня ініціатива. Я тоді їм сказав: «Ви ж розумієте, якщо така концепція, то має бути конкурс на посаду керівників підрозділів. Тому що це більш висока посада». Вони сказали, що готові до цього. Мені це дуже сподобалося, тому що люди не боялися піти знову на конкурс, який є доволі складним. Вони показали, що керувалися спільною метою, а не власними інтересами.

Ми постійно адаптували модель НАБУ, викладену на папері, до робочих процесів. Ми вчилися. У мене, наприклад, не було досвіду у формуванні силового підрозділу. У мене не було досвіду по формуванню і роботі оперативно-технічного управління. Це для мене було абсолютно нове. Я не вважаю, що хтось був готовий на 100% бути директором НАБУ. Тому я постійно вчився. Я, наприклад, у минулому – слідчий, хтось – оперативник, хтось більше розбирається в агентурній роботі. Хтось взагалі прийшов із приватного сектору й ніколи не мав досвіду оперативно-слідчої роботи. Наприклад, один із слідчих, який прийшов до нас з прокуратури, під час тренінгу на моє запитання – «Тобі потрібно провести установку по людині. Що ти будеш робити?» відповів: «Доручу оперативному підрозділу». А потім додав: «Ми ж самі оперативний підрозділ. Ага, ну тоді, напевне, буду щось робити».

Загалом, ми від початку були націлені на створення НАБУ як операційно незалежної інституції, щоб ми могли автономно забезпечувати розслідування, без залучення інших правоохоронних органів. Мається на увазі слідство, оперативно-технічну складову, силову складову, якщо потрібно. І, виходячи з цієї концепції, ми створювали цей орган.

 

В НАБУ не лише запровадили нову професію детектива, а застосували для їхнього відбору новітні підходи. Як виникла ця ідея?

Концепція конкурсного відбору належить міжнародним експертам, однак, я запропонував деякі зміни до неї. Відбір на посади детективів та аналітиків відбувається у чотири етапи: тест на знання законодавства, загальних здібностей (General Skills), психологічний тест і четвертий етап – співбесіда з конкурсною комісією. Тести загальних здібностей та психологічний запровадили за підтримки та коштом наших міжнародних партнерів.

Щодо інституту детектива – я розумів потенціал цієї посади, але, по-перше, у нас жоден ЗВО не готує детективів – у нас готують або слідчих, або оперативників. І ми витратили, мабуть, рік поки відбулась така, можна сказати, універсалізація персоналу, коли слідчі навчилися бути оперативниками, а оперативники – слідчими. І ми навіть підрозділи навчилися формувати так, щоб один із керівників – наприклад, начальник відділу, був слідчим чи оперативником, а заступник був оперативником чи слідчим відповідно. Щоби вони один одного доповнювали. Потім ця проблема зникла, тому що люди навчилися працювати як детективи, поєднуючи вже функції і слідчого, і оперативника. Але на початковому етапі це було достатньо важко. І на сьогодні, знову ж таки, немає в нас вишів, які готують саме детективів. Були пропозиції з боку окремих ЗВО створити такі факультети, але ми не можемо формувати держзамовлення для них, адже на всі посади – конкурсний відбір.

 

Чим була обумовлена чисельність детективів НАБУ у 226 людей на старті? 

За законом максимальна штатна чисельність НАБУ – 700 осіб. Важливо було віднайти таке рішення, яке б дозволило найбільш ефективно використати цей ресурс. Звісно, можна було би створити 700 посад детективів. Але що детективи будуть робити без кадрів, бухгалтерії, без силового підрозділу?

Коли ми придумали структуру, стало питання скільки детективів набирати в першу хвилю. Ми вирішили, що будемо брати партіями. В першу хвилю ми обрали 70 детективів, в другу хвилю – 65 детективів, в третю – заповнили решту вакансій. Ми розуміли, що якщо відразу заповнимо весь штат – то буде складно в частині налагодження комунікації.

В один момент 70 людей з різних куточків України зібралися в одному місці… У них навіть керівників ще не було через певні затримки з конкурсом. Їм організували робочі місця, розсадили… Пам’ятаю їхню розгубленість, тому що керівників немає, один одного не знають, всі з різним досвідом – хтось із прокуратури, СБУ, поліції, а хтось – із приватного бізнесу. Є люди, які призначені на посади, а колективу ще немає. Це перше. Друге, детективам, які пройшли надскладний конкурсний відбір та перемогли, не вірили, що це взагалі можливо. Питали: «Ти звідки Ситника знаєш?».

Тобто ментально, все це, що ми тут робили, дуже важко сприймалося. Всі дуже скептично до наших підходів поставилися. Дуже багато неправди писали, що я в Бюро нібито своїх знайомих та родичів влаштував. Хоча насправді з усієї команди я був знайомий до роботи в НАБУ лише з 12 особами. А про перемогу у конкурсах більшості з них дізнався вже на етапі їхнього призначення, бо я не входив до складу жодної з конкурсних комісій. Це було моє принципове рішення.

У перші дні після призначення на посаду директора НАБУ я взагалі не знімав слухавку. Тому що люди, які мене хоч 5 секунд знали в житті, згадали, що вони нібито мої друзі. Я приїхав до батьків, а батькові передали стопочку резюме. І я всім, хто мене знав ближче, всім у перший же день свого призначення сказав: «Хлопці, я розумію, що до вас будуть звертатися – «Поможи влаштуватися в НАБУ» – відповідайте одразу – «Конкурс. Умови конкурсу – на сайті». Ніяких протекцій не буде. Нікому. Взагалі. Я виключаю себе з цих процесів в принципі».

Чи достатньо зараз того штату, що є, для повноцінної боротьби з топкорупцією? Звичайно, що ні. Була ініціатива збільшити штат НАБУ до 1500 осіб, однак парламент її не підтримав. Я вважаю, що якщо 1500 неможливо, то до 1000 співробітників штат потрібно збільшити, тому що не вистачає в нас, в першу чергу, оперативно-технічних можливостей. Однак, думаю, що найближчим часом навряд чи це буде на порядку денному.

Виходячи з обмеження штату – за законом це 700 осіб – ми з Гізо Углавою від самого початку намагалися максимально інвестувати в розвиток людей, аби підвищити ефективність розслідувань. В результаті це дозволило, приміром, скоротити підготовку аналітичних досьє на фігурантів з одного дня до 1-2 годин. Це стало можливим завдяки забезпеченню належними технологічними рішеннями та розвитком відповідних навичок.

 

За законом штат НАБУ – це максимум 700 осіб, більшість із яких сконцентрована в Києві. Чому була обрана саме така модель територіальної присутності?

Закон передбачав утворення 7 територіальних управлінь. Ми створили 3. Я розумів, що обмеження штату в 700 людей не дозволить створити 7 територіальних управлінь. Тому ухвалив рішення, що центральний офіс виконує роль Київського територіального управління, Львівський офіс покриває Західний регіон, Харківський – Східний регіон і Одеса – Південний.

І навіть наші  територіальні управління, що існують, в принципі дуже обмежені в своїх можливостях. Фактично, вони виконують функцію штаб-квартири НАБУ в регіоні. Там немає силового підрозділу – він знаходиться в Києві. Детективи, які працюють в територіальних управліннях, підпорядковуються Головному підрозділу детективів. Я дуже довго дискутував з Назаром Холодницьким (першим керівником САП – прим.) щодо створення регіональних підрозділів прокуратури. Однак, він був проти. Тому ми змушені були детективів підпорядковувати центральному офісу в Києві, тому що САП – лише в Києві.

 

ВИКЛИКИ «НАБУ - то як острів посеред океану»

 

Коли Ви вперше відчули, що НАБУ чинять супротив?

Ми не відчували спротиву як такого на стадії формування інституції. Однак усе змінилося після того, як ми розпочали розслідування. Перше провадження ми зареєстрували 4 грудня 2015 року невдовзі після призначення керівником САП Назара Холодницького. За відчуттями, коли ми вже почали розслідувати справу Мартиненка, – тоді у еліт почалися сумніви, ніби «з НАБУ щось не те». А коли справа дійшла до зняття депутатського імунітету з Олександра Онищенка і притягнення його до кримінальної відповідальності за корупцію (влітку 2016 року – прим.), відтоді нас фактично почали сприймати всерйоз, як загрозу.

В чому суттєва відмінність НАБУ від інших органів? У нас, в Україні, завжди були корупційні справи, але вони стосувалися або колишніх чиновників, або чинних, але не вищої ланки. Найвище середовище – завжди було недоторканним. І коли ми вже почали розслідувати реальні кейси – еліта злякалася. І почалися спроби «приборкати» НАБУ, встановити політичний контроль. Найбільш критичним, мабуть був момент, коли в 2017 році ми розслідували так звану справу «рюкзаків Авакова» (народна назва кримінального провадження через ймовірну залученість до корупційної схеми одного з близьких родичів ексміністра внутрішніх справ – прим.). Тоді два керівники фракцій Народного фронту і Блоку Петра Порошенка зареєстрували законопроєкт, який спрощував процедуру звільнення директора Бюро. Я в той час був у Вашингтоні, мав зустріч в один день і з президентом Світового банку, і з керівником МВФ. І вже думав, що все, кінець. Але міжнародні партнери тоді обрали дуже жорстку позицію і відстояли НАБУ. І замість законопроєкту про моє звільнення, з’явився законопроєкт про антикорупційний суд. Президент Порошенко від початку був проти цієї ідеї. Однак згодом він різко змінив свою риторику. На жаль, ми втратили час, тому що справи, які ми розслідували, в судах загальної юрисдикції припадали пилом, їх не хотіли слухати. Та коли вже з’явився Антикорупційний суд, він показав, наскільки по-іншому може бути побудоване правосуддя. І ми вже бачили, що кожен тиждень – мінімум один реальний вирок перед війною виносився. Тільки суддів, які отримали реальні вироки за корупцію в Антикорупційному суді, більше, ніж за всі 30 років незалежності України. Тому з одного боку, на жаль, ми втратили час на створення Антикорупційного суду, з іншого – слава Богу, що він є, що він працює і працює за зовсім іншими стандартами правосуддя.

 

На Ваш погляд, тиск НАБУ був інституційним чи пов’язаний із окремими аспектами діяльності інституції?

Це була стала динаміка зростання: чим більше ми робили, тим більше було спроб нас зупинити. Незалежно від того, хто обіймав вищі посади в державі.

Не знаю автора цього жарту, але дуже влучна іронія: «Діти, які народились тоді, коли Ситника вперше спробували звільнити, вже пішли до школи».  

Я пам’ятаю ось це весь час: звільняють, звільняють, звільняють…

Надзвичайно важливим для інституції є те, що я добув свою каденцію, що не відбулося політичного звільнення. У нас вийшло. Зараз цих спроб побільшає, бо все ж таки керівника немає, будуть намагатись «хитати» Гізо, я впевнений в цьому. Але надважливо для органу було те, щоб директор не був політично звільнений. Це свідчить про можливість забезпечення сталості роботи НАБУ.

Без підтримки наших західних партнерів це було б неможливо.

 

З якими викликами стикнулося НАБУ при налагодженні взаємодії з іншими правоохоронними органами?

З одного боку – 700 людей, що працюють в НАБУ. З іншого – 20 тис. в СБУ, 10 тис. – в органах прокуратури, ще більше людей в поліції. І всі ці органи, прямо скажемо, полювали за нашими співробітниками, аби затримати когось «на гарячому». Ні в кого не вийшло.

От не могли люди усвідомити і прийняти, що в НАБУ інша ідеологія. І ця розбіжність в цінностях визначала те агресивне середовище, в якому нам доводилося працювати фактично всі ці 7 років.

Основна причина, чому ми вистояли – це підтримка західних партнерів. Вони бачили, що ми чесно працювали. Якби ми керувалися, скажімо так, подвійними стандартами, то такої підтримки би не було. І найголовніше – це колектив, сформований через відкритий конкурс з абсолютно різних людей, які пройнялися ідеологією нового органу…

Наші детективи – реально крута команда. Невеличка, але настільки потужна, що це і стало, мабуть, причиною того, що нічого в наших опонентів не вийшло. Я відчував підтримку з боку колективу як директор. Зі свого боку я намагався створити такі умови для колективу, щоб люди могли працювати за законом. Весь негатив, всі утиски я від початку зголосився приймати на себе як директор. І так воно й вийшло. Тому невеличкий орган задав тон фактично всій правоохоронній системі України. Ми бачимо, як всі скаржаться: «У нас всі є. Все вирішено з поліцією, все вирішено з іншими. Тільки з НАБУ не можемо домовитися».

НАБУ від початку було відкрите до співпраці з іншими правоохоронними органами, але практика довела, що ми можемо розраховувати тільки на себе. І деякі справи, якби до них ми залучили інші органи, то не було б тих гучних викриттів, які продемонстрували суспільству наочно рівень корупції на вищих щаблях влади. Ми навчилися виживати, нас навіть називали «японцями», тому що НАБУ – то як острів посеред океану. 

Зараз в країні війна, і формат взаємодії змінився. Ми тісно співпрацюємо з СБУ, розвідкою, іншими органами. Але до цього був потужний саботаж.

 

ВЗАЄМОДІЯ «Люди йдуть до нас як до інстанції останньої надії»

Ефективність роботи НАБУ істотно залежить від роботи САП. САП донині не має повної автономії. Взаємодія НАБУ і САП суттєво погіршилась в плані автономності після того, як не стало повноважного керівника САП?

Історія взаємовідносин з САП розвивалася динамічно. В ній були різні періоди. Але ми маємо результати. І це – результати спільної роботи. Те, що САП не має справжньої автономії, негативно впливає на ситуацію з розслідуванням корупційних злочинів, вчинених посадовцями вищої ланки. Історія з конкурсом на нового керівника САП відверто ганебна і, вочевидь, не наближає Україну до стандартів ЄС, членства в якому ми прагнемо.

Це реально проблема, коли в.о. керівника САП не може призначити навіть прокурора в якійсь справі. Це все зараз вирішує Генеральний прокурор. Це дійсно було проблемою, але можу сказати, що останні пів року я не можу поскаржитись на проблеми у взаєминах із Іриною Венедіктовою. Водночас, вважаю стратегічно правильним наділити в.о. керівника САП такими повноваженнями, щоб повністю забезпечити автономію антикорупційної прокуратури.

 

НАБУ запропонувало суспільству зовсім іншу модель взаємодії, засновану на відкритості. З іншого боку, чи не вважаєте Ви, що в людей сформувались завищені очікування щодо НАБУ, на які вони покладають відповідальність за боротьбу з усіма проявами корупції в державі?

Коли я проводив особисті прийоми, мене дуже сильно засмучувало те, що люди йдуть до нас як до інстанції останньої надії. 99% звернень, які я отримував на особистому прийомі, не належали до компетенції НАБУ. І майже всі заявники розуміли це. Але вони прийшли, бо не мали куди йти. Для мене це було дуже болісним питанням, бо з одного боку ти хочеш допомогти, а з іншого – розумієш, що не маєш ресурсів для цього. Я бачив проблему: коли люди не отримали допомоги, хоча розуміли, що це не наша компетенція, злилися та розчаровувалися. Я не знав, як її вирішити, і зараз не знаю. Бо з одного боку люди чули про НАБУ і чули, що там не можна домовитись, що воно працює. А з іншого – наша підслідність чітко визначена законом і ми не можемо допомогти усім.

Друга проблема – толерантне до корупції суспільство. Декларується нульова толерантність до корупції, декларується боротьба з корупцією, але насправді українці в певних ситуаціях готові себе виправдати. Навіть ті люди, які публічно нас підтримували.

Результатом нашої роботи є не лише кримінальне переслідування за корупцію – ми змінюємо сприйняття правоохоронної діяльності, державної влади. Доводимо своїм прикладом, що можливо не брати хабарі, можливо працювати за законом, можливо досягати результатів. Ми хочемо, щоби твердження про те, що в Україні нічого не можна зробити через корупцію, відійшло у небуття. Але ми не можемо це зробити самостійно, замість суспільства. Ми демонструємо приклад. І сподіваємося, що все більше людей його наслідуватимуть. Без цього дуже важко боротися на антикорупційному фронті.

 

НАБУ стало першим правоохоронним органом, де громадськість отримала реальну можливість впливу на формування команди та формування її стратегічних і тактичних дій через Раду громадського контролю…

Рада громадського контролю – це унікальний інститут не тільки для України. Ми не знайшли аналогів у ЄС, коли б громадянське суспільство делегувало своїх представників до конкурсних чи дисциплінарної комісій й у такий спосіб мало потужні інструменти цивільного контролю за діяльністю правоохоронного органу. І, на відміну від інших органів, я не намагався створити таке собі «кишенькове» лояльне РГК. Я дійсно забезпечував можливість обрання людей, які потім здійснюють цивільний контроль, за відкритою прозорою процедурою. Скажу чесно, що це не було комфортно. І були різні ситуації. Але можу засвідчити, що всі конструктивні пропозиції РГК були на користь НАБУ. Ми добре співпрацювали з усіма складами РГК.

Я згадую першу хвилю набору детективів. Члени конкурсних комісій від НАБУ були зосереджені на оцінці професійних рис. Тоді як представники РГК перевіряли моральну сторону кандидата, його доброчесність. І це дуже класно у них виходило. За більшість, якщо не за всіх, переможців першої хвилі набору детективів проголосували одноголосно і члени комісії від НАБУ, і представники від РГК. Це засвідчило, що ми отримали початковий кредит довіри від суспільства, бо кандидати дійсно пройшли через усі можливі фільтри.

Так, у нас з РГК були різні дискусії, гарячі суперечки, але це той інститут, який нас постійно тримає в тонусі. Погляд з боку потрібен. Ми організовували періодичні зустрічі з РГК, я запитував їхнє бачення. В цілому, механізм громадського контролю забезпечувався, це стимулювало і утримувало, можливо, від певних помилок.

 

На вашу думку, чи стало НАБУ дієвим чинником впливу на політичні еліти країни? Зокрема, на відчуття безкарності й вседозволеності.

Вважаю, що НАБУ зруйнувало касту недоторканих. Еліти не можуть примиритися з тим, що є НАБУ, яке може приїхати до них, незважаючи на посади, зламати усталені корупційні практики. З одного боку, це дає надію, бо я багато знаю людей з інших правоохоронних органів, які мріяли, щоб у них було так, як у нас. З іншого, це багатьох дратує. Еліта сьогодні не готова жити з цим. Тому є нескінченні спроби якось нас позбавити повноважень, звільнити директора тощо.

Розумію, що ця боротьба триватиме й надалі. Однак я точно знаю, що НАБУ потрібно далі дотримуватися тієї ідеології, якої воно 7 років трималося. І, можливо, рано чи пізно, еліта почне змінюватися. Можливо, війна цьому буде сприяти. Хоча ми розуміємо, що на війні, не тільки в Україні, загострюються корупційні ризики.

 

ВІЙНА «Попри війну ми бачимо спроби відновлення корупційних схем»

Чи проводяться зараз, під час війни, розслідування кримінальних корупційних справ? Наприклад у секторі безпеки та оборони? Чи стали/можуть стати ці розслідування підґрунтям для розширення взаємодії між НАБУ та СБУ? Чи є якісь перешкоди для цього?

Через війну діяльність НАБУ змінилася. Неможливо працювати за всіма тими напрямками, за якими ми працювали раніше. Це об’єктивна реальність. На жаль, через війну ми не змогли довести до логічного завершення деякі операції, які вже були на фінальній стадії. Це мали би бути гучні кейси… Натомість, ми активно включилися в роботу за іншими напрямками, у взаємодії з іншими правоохоронними органами. Тут ми виступаємо другим номером: супроводжуємо низку процесів, серед яких документування воєнних злочинів, використання наших технічних можливостей для співпраці з військовими. Одержуємо певну інформацію і передаємо іншим державним органам, залежно від змісту, відпрацьовуємо боротьбу з ДРГ та інші заходи. На жаль, не можу розкривати деталі, оскільки це державна таємниця.

Мені дуже приємно, що ми грамотно відпрацювали евакуацію. Буквально за 24 години вже мали можливості застосовувати наші технічні можливості. Колектив зберіг свою цілісність, боєздатність і можливість працювати за напрямками. Зараз, коли інтенсивність бойових дій на території Київської області зменшилася, окупанти відійшли, ми розглядаємо питання продовження нашої безпосередньої роботи – боротьби з топкорупцією та розслідування корупційних правопорушень. Тим більше, що ми бачимо спроби відновити корупційні схеми. Тому я впевнений, що роль НАБУ лише зростатиме, адже в Україну міжнародні партнери заводитимуть колосальні ресурси, і потрібно слідкувати, аби їх використовували за призначенням.

 

Як зараз взаємодіє НАБУ з СБУ в межах спільної оперативно-бойової групи?

Про деталі цієї співпраці ми не можемо говорити, щоб не наражати на небезпеку наших співробітників. Можу сказати, що 95% кадрового потенціалу НАБУ задіяний під час війни, і дійсно дуже багато вже зробили. Особливо в Києві та Київській області, на Львівщині. Але зараз у фокусі нашої уваги – переорієнтація діяльності на антикорупційний напрямок. Останні дні своєї каденції я присвятив цьому. І це також буде, вочевидь, пріоритетом для Гізо Углави як в.о. директора НАБУ.

 

ЩО ДАЛІ? «Важливо зберегти інституційну незалежність НАБУ як запоруки спроможності Бюро викривати топкорупцію»

Чи змінить війна ставлення еліт до НАБУ? І загалом, на Вашу думку, чи існує загроза фактичного руйнування усієї антикорупційної системи – НАБУ, САП, НАЗК, ВАКС?

Маю побоювання, що політичні еліти й надалі не полишатимуть спроб знести всю систему або принаймні послабити до незагрозливого для себе рівня. І я не виключаю навіть, що спроби можуть бути ще потужніші за довоєнні. Тому що зараз вся увага суспільства, міжнародних партнерів прикута до війни, і під цей «шумок» можна робити що завгодно. Я думаю, що ця ймовірність вища, ніж в мирний час.

 

По завершенню війни на Україну очікує відновлення. Воно пов’язане з дуже великими коштами, які надходитимуть з різних джерел як зсередини країни, так і зовні. Наївно сподіватися, що корупція зникне сама собою, відповідно, роль НАБУ в запобіганні та протидії корупції зросте в рази. Які нові виклики постануть перед НАБУ?

НАБУ — це сформований потужний орган. І я з гордістю можу сказати, що я передаю наступному керівнику дієву інституцію зі сформованою професійною командою, яка здатна адаптуватися до нових викликів. Важливим є збереження інституційної незалежності НАБУ як запоруки спроможності викривати топкорупцію.

Після перемоги над російським окупантом перед Україною постане не менш складний виклик – боротьба з корупцією. Люди, які будували схеми, і які залишилися на свої високих посадах, можуть почати діяти ще зухваліше. І тут наші антикорупційні практики якраз стануть в нагоді. НАБУ готове до цих викликів. Чи можливі законодавчі, чи інші ініціативи, які будуть спрямовані на послаблення чи знищення НАБУ? Так. Але я впевнений, що наші західні партнери, які нам постійно допомагають, підтримають нас. Усі основні битви ще попереду.

 

НАБУ має стратегію розвитку інституції, розраховану до 2023 року. Чи потребує вона коректив через війну?

Всі стратегічні цілі, які ми визначили, залишаються актуальними. Тож зараз важливо переорієнтувати особовий склад із тих задач, які вирішували ході під час війни – і це була потужна робота спільно з ЗСУ, ГУР МО, СБУ – на роботу саме по нашому антикорупційному напрямку.

Корупція як була, так і лишається. І в мирний час, і в воєнний. Багато хто не може зрозуміти, як можна займатися корупцією у воєнний час. Та у всіх країнах світу на війні завжди заробляли величезні кошти. Дуже багато буде квазігероїв, які з’являться і в парламенті, і в уряді. І будуть намагатися диктувати свої умови. Тому стратегічно наша робота не має зазнавати змін. Ми налаштовані на результат, записаний у нашій стратегії.

 

Але можуть виникнути такі перешкоди, наприклад, як зменшення фінансування.

Це ж не умисні дії – це форсмажор. Поки що фінансування йде. Скоро наближається період бюджетних резолюцій і мені важко уявити, що буде. Я сподіваюся, що фінансування НАБУ буде здійснюватися на належному рівні, але тут уже мало кому можна щось пред'явити, тому що це дійсно об’єктивні обставини. І ми будемо підлаштовуватися під загальний стан економіки та ситуацію в країні.

 

Ви вже говорили про виклики, які стоять перед НАБУ. Якщо їх сформулювати більш стисло – виклики воєнного та повоєнного стану. Це ті самі виклики чи вони змінюються?

Юридично воєнний стан може бути скасований після перемоги, та насправді країна ще довго буде жити в умовах воєнного стану. Тож ця воєнна ситуація, навіть за умови нашої перемоги, суттєво впливатиме на подальший розвиток подій в Україні. НАБУ, як і інші державні органи, буде змушене підлаштовуватися, ставати більш адаптивним. Тим більше, що чимала частина колективу була в Києві, залучена до воєнних дій.

Єдиний новий виклик – це спроба в черговий раз, користуючись ситуацією, тим, що вся увага прикута до війни, спробувати або ліквідувати НАБУ, або зменшити його спроможність. І стратегічно на антикорупційному фронті ще дуже далеко до перемоги.

 

Яким би Ви хотіли бачити НАБУ у більш віддаленій перспективі, скажімо, через 3-5 років після завершення війни?

Я мрію, щоб наші співробітники масштабували практики НАБУ в інших органах влади. Щоб актуальність НАБУ за 5 років зменшилася. Мрію, щоб НАБУ не доводилося постійно рятувати, а була б плідна співпраця з іншими гілками влади, як, приміром, у Литві, де Спеціальна служба розслідувань працює у зв’язці з прем’єром, президентом, спікером, бо всі вони – союзники і мають однакове бачення антикорупційної боротьби.  

 

Як досвід НАБУ може допомогти відбудувати державу, базуючись на антикорупційних практиках?

Це питання мені нагадує ситуацію, коли була дискусія про створення Антикорупційного суду. Коли гуляла теза, що кожен суд повинен бути антикорупційним. Україна прагне стати повноправним членом Євросоюзу, що вимагає подальшої реалізації антикорупційної реформи. Війна не є приводом для її зупинки. Навпаки, ми маємо прискорюватися, адже просто не маємо зайвого ресурсу платити за корупцію. Є звіти різних установ ЄС про те, що НАБУ є прикладом успішної реформи в Україні. Це бренд, який нас фактично веде в ЄС. Тому від того, як буде працювати НАБУ, чи чинитимуть інституції перепони, залежатиме перспектива членства України в ЄС.

 

З яким відчуттям Ви йдете з НАБУ?

Я уявляв по-іншому передачу повноважень Директора НАБУ, прощання з колективом. Але війна стала на заваді…

На етапі формування будь-якого правоохоронного органу роль особистості – надважлива. Але цей етап наразі завершено. Я завжди наголошував: для того, щоб НАБУ перетворилося на стабільно працюючий орган, зміна керівництва не повинна розхитувати судно. Має бути збережена інституційна пам’ять: ключові принципи роботи, цінності та візія інституції. У мене завжди було бажання дійти до такого рівня розвитку НАБУ, коли зміна керівника не є критичною, тому що всі процеси запущені і колектив працює стабільно, реагуючи, якщо щось піде не так.

Я пишаюся командою, яку ми сформували. Дякую кожному, хто долучився до її створення. Адже попри свою небагаточисельність, вона стала реальною загрозою для тисяч корумпованих чиновників. Бажаю колективу НАБУ, попри всі перешкоди, завжди вчиняти за законом, сповідувати антикорупційні цінності, бути згуртованими і отримати на посаді нового директора НАБУ гідну людину, відібрану за результатами відкритого прозорого конкурсу, яка посилить Бюро та збереже існуючі надбання, яка захищатиме інституційну незалежність та поширюватиме практики доброчесності.